Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
був — що знала місто не лишень зі сторони види мої, а й з закритої для ока: його спроможности, потреби, зв’язки, спор і дненння між горожанами й усобиц і . Урядники вперше ж і нку на такому ста новищі бачили і дивом великим дивувалися мудро-, сти та рішучости княгині. Милосердна й дбайлива, вона була тим не менш невблаганною й твердою, коли стикалася зі злодійствами, шахрайством, убив ствами, кривдами і зловживаннями. За невеликий час чимало голів злетіло у Вишгороді, чимало в по рубі опинилося, чимало втікло перед карою суворої правительки у світ-заочі, зате решта вишгородців за здоров’я і щастя княгині перед богами жертви складала. Полюбили люди свою володарку, полюбила й Ольга свій город. Чепурила його, укріпляла, нові будови ставила. А перш усього — гостинниці для хворих, немічних і сиріт, які притулку й охорони не мали. За клопотами й князя забула. А він з’явився несподівано, здорожений, схудлий і невдоволений вислідами походу. Здався княгині якимсь ближчим, і не таким осоружним, як по весіллі. Зустріла його майже радісно. Сама челяді роз порядки видала, дворецькому не довіряючи. І коли вже князь, викупаний, перебраний і нагодований, розлігся на м’якій постелі, почала його випитувати про похід. — А що ж ти в тих справах розумієш, кня гине? — спитався невдоволено, але й з усмішкою. —- Не розумію нічого, — призналася Ольга. ■— Але хотіла б розуміти. — Ей-ей! — похитав князь головою. — Війна, не жіночого розуму діло. Цим уже я клопотатимусь. А ти мені ліпше розкажи, що робила досі й чи дуже тужила за мною? Присунувся близько до неї, й від того, як рів- нож і від щойно сказаних слів, які Ольга сприйняла за образу, став нараз далеким-далеким, чужим, не нависним, таким нестерпним, що хотілося закричати. Стрималася, кусаючи уста. — Не було, князю, у мене часу на тугу, — відповіла терпко. — Роботи мала багато. — Роботи?! — здивувався князь. — Якої ро боти? Чи в тебе вже челяди й рабів забракло? — Не така то робота, князю, щоб її на челяд- ські та рабські руки здати. Місто до ладу треба було приводити. І Ольга, горда всім, що зробила, почала хвали тися мужеві: як вали сипали й підсипали, рови чи стили, мости поправляли, скільки грошей зібрали, які зловживання викрили й кого покарали. Князеві стало нудно, а може й справді не подо балося йому це встрявання в справи міста жінки, і він її перебив: — Що ж це ти, княгине? Княгиня ти, а чи ти вун? Понижуєш себе, до таких діл беручись. Ольга спалахнула, зложила білі руки пальцями пучка до пучки й підвела темні очі на князя. — Кривдиш мене, князю, пониження закида ючи! — промовила тихо, але якось так дивно, що в князя навіть спина здеревіла. — Гідносте твоєї великокняжої більше ока пильную, тому й моєї не забуваю. Не зробила нічого, що князівській чести не відповідало б, навпаки, навчила людей княжу владу шанувати не про людське око, а з глибини серця. Ігор знітився, та й охоти не мав на привітання з жінкою сперечатися, тому звів розмову на жарт. — Гаразд, гаразд. Коли б ти не жінка, і коли б- не моя жона — воєводою тебе зробив би. — Знаю, князю, що глузуєш, — насупилася Ольга. — Але я чула, що по інших краях жінки на віть державами правлять, як царі, або князі. Князь засміявся: —- Хіба в тих, де сорому не знають. Є такі краї, де жінки в ногавицях ходять, а на лицях завої но сять. І мужа одного не тримаються. Такий там зви чай, що сходять на ігрища всі гуртом, як звірня на риковище, і без сорому одні перед другими блуд творять, хто з ким хоче . . . Ігор оповідав, що чував про звичаї чужих країв, а княгиня, не слухаючи його, думала, що вона потра пила б бути воєводою далеко ліпшим ніж ті, яких мав її чоловік. Однак, знову нічого не сказала вго лос. Навіщо? Щоб князь узяв її на глум? По кількох тижнях забуття княгиня пригадала Мстислава. Порівнювала його, молодого й гарного, до пристаркуватого Ігоря й кусала уста з душев ного болю. . . Від’їжджаючи, князь уже не радив Ользі Диви тися на скоморохів. — Може, приїхавши знову, вістку від тебе зу стріну, що мене сином обдаруєш, — казав. — Тому краще тобі нічого поганого не бачити . . . Княгиня не цікавилася скоморохами, але, коли б і цікавилася, то могла б дивитися на них без ніякої шкоди, бо бажаної вістки князь не дочекався ні впродовж першого, ні впродовж другого року по дружжя. Ольга далі заходжувалася біля свого Виш- городу, а князь лишень зідхав: — Тобі б дитини треба, княгине, тоді не будеш містом мозолитися . . . Княгиня сама тужила за материнством. Дума лося їй, що, ставши матір’ю, звільниться від постій ного переслідування спогадів про Мстислава. Вдень забувала про своє нещасливе кохання, але ночами нераз зрошувала рясними сльозами подушку. Осо бливо ж важко було влітку, коли молодь заводила на березі Дніпра купальські ігрища. Княгиня тоді переселювалася в горниці, з яких не видно було ріки. Вона складала щедрі жертви богам, і врешті одної осени, коли князь вернувся з чергового по ходу в чорноморські степи, сповістила йому очіку вану новину. Та помилився князь, гадаючи, що дитина ві дірве княгиню від клопотів із Вишгородом. Здоро венький, мов плотичка, Святослав, що прийшов на світ у саму середину зими, не заступив собою заці кавлення до давнішої діяльности княгині. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1961 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
