Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Коли ми поснідали, задзвонив телефон. Це Петрусь нагадував Андрійкові, щоб уже збирався. Брат кинувся одягатись; я ще шу кала йому сірі шкарпитки, попа дались самі брунатні... Але ось і сірі. Але чого це так тихо у хаті? — Андрійку, Федьо з тобою? — Ні. А хіба не з тобою? —- Нема! Ой, Боженьку, вже ж кудись побіг! Ходімо швидше до ганяти, а то ще на вулицю вибі жить! Вибігли ми в двір. Туди-сюди -—■ нема нашого Федя. Я за гараж, за хату —- нема. — Біжи ж, Андрійку, праворуч, а я ліворуч, здоганяймо! Оббігли кругом бльоку, зустрі лися -—- нема. Андрійко побілів, мені від холоду ноги потерпли, хоч надворі добре пекло... Що ж те пер буде? — Ходімо по хатах питатися. Пішли. Обійшли всіх сусідів, кожне бідкалося, співчувало, але ніхто Федя не бачив. Вирішили йти назад до хати і дзвонити до мами на роботу, а тоді до поліції. Андрійко шукав маминого теле фонного нумера, а я сіла при сто лі й заплакала: -— І де ж ти, Федю, братіку наш дорогенький? Що ж ми тепер ро битимемо без тебе? Де ж ти тепер? — Я тут, —- сказав Федьо і ви ліз з-під стола. В руках він три мав нашого годинника, що над ним уже добре попрацював. Ми, плачучи, кинулись його цілувати, а Андрійко з радости закинув те лефонну книжку аж під стелю! — А як же тепер кіно? Петрусь певно пішов сам, а я сам не піду, бо мама буде сердитись. От таке цікаве кіно пропустити мушу! —- Знаєш що, Андрійку, — ска зала я, — давай-но, підемо усі втрьох. — Як то втрьох? Хто ж це? —■ Я, ти і Федьо. Він уже підріс і став розумний, і можна його взя ти. — Та ж він ще ніколи у кіні не був, ще почне плакати або втіче... — Не втіче. Слухай, Федю, ти хочеш у кіно? — Хочу, — сказав Федь дуже поважно. — А будеш тихо сидіти? -— Буду, — сказав він ще по важніше. — І не будеш ані плакати, ані втікати, ані взагалі жадних кони ків стругати? —• Не буду, — сказав Федь і додав: — Я хочу коника. Ми дали йому його замучену конячку, набрали чимало цукерок і коржиків на втихомирення Федя — і пішли. Як ми увійшли в темну залю кі- на, Федьо одразу ж захоплено, на ввесь голос, по-українськи, ви крикнув: —- Тут є вовк! Люди почали сміятись, а найго- лосніше від усіх — сам Федь. Тут ми йому всунули в ротик цукероч ку, і він замовк. Кілька хвилин за цікавлено дивився на екран, шу каючи там вовка, а потім почав позіхати. Справа в тім, що наш Федьо дуже любить вовків, власне не так вовків, бо він їх ще ніколи не бачив, як казки про вовків. І щовечора перед сном він просив дідуся розказати казку, і кожного разу незмінно про вовка. Дідусь страшним, низьким голосом гово рив, ніби то вовк, а Федь слухав і трусився від страху і від відваги! Але в кіні вовка чомусь не було, а що це була якраз пора Федьово- го денного відпочинку, то він ви гідно поклався обом нам на колі на, солодко заснув і так проспав до кінця фільму. Як же ж ми його винесли надвір, він прокинувся, як ні в чім не бувало, повідомив нас, що йому снився вовк, і швид ким кроком пішов разом із нами додому. На півдорозі, саме в зеленому парку, ми спинились відпочити. Сіли собі на лавці та й стали гада ти, котра б то вже була година, бо Федь нам перекрутив годинник, ми не знали, коли вийшли, а в кіні якось не прийшло нам в голову запитатися. Сонце вже почало за ходити, отже, вже скоро і мама мусіла б прийти, а через пів години по тому і тато. Треба йти додому. А тут до нас наблизився один гарно одягнений пан із фотоапа ратом у руках. — Я — містер Нельсон із газети „Трибуна11, — привітався він до нас. — Якщо дозволите, я хотів би зробити світлину з вашого ма- (Докінчення на обгортці) НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1961 23 Фоторграф зробив кілька знимок, подякував і хотів уже йти
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
