Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
мною й тобою — меч! Віддаси дівчину по волі, чи по неволі? І зблід Мстислав перед Ігорем, як блідне пізній місяць перед сходом сонця. Мусів збліднути і від ступити, бо хто він був? Дрібненький князик, навіть не Мстислав, а просто Мстиша, Малк, Мал, що кня жив на волості, яку можна було цілу добрим нево дом затягнути. І що —мав на прю з великим київ ським князем ставати, який печенізьку орду погромив і з самою Візантією задирався? Напружена тиша нараз проковтнула пісні й го лоси купальського ігрища і стягнула ремінним за шморгом горло Мстислава. — Ну, що ж? — молодецьки засміявся Ігор, певний своєї перемоги. —■ Добуваєш свого меча, чи ні? Мстислав упав до ніг Ігоря. — Коли б на твоєму місці був хтось інший, — промовив тремтячим голосом, — то лиш смерть ви рішила б, кому дівчина належить. Але перше, ніж моя рука мала б звестися проти господина Руси, — хай ліпше всохне! Бери, княже, Ольгу, і хай Купало ковалем вашої радости буде! .. Князь Ігор сховав меча в піхви і промовив вели кодушно: — Віднині, Мстиславе, будеш посадником Лю- беча, а батько твій — воєводою київським. Вистачає за дівчину, чи ще мало?. . Свенельд — батько Мстислава -— муж суворий і в силі віку, що досі стояв осторонь, тепер збли зився до князя й мовчки почав здіймати з себе броню: скинув шолом, скинув кольчугу, витягнув із піхов меч і все це склав купою на землі. Мстислав зрозумів батька й пішов за його прикладом, але що, вибираючись на ігрища, мав на собі тільки меч, то тільки цю одиноку зброю міг долучити до батькових речей. Тоді поставали обидва над бронею, піднявши до неба руки, і Свенельд урочистим голосом вирік: — Присягаю на меч, на шолом, на кольчугу й кличу Перуна у свідки, що буду до кінця живота свого служити вірою й правдою великому князеві київському, якого бачу перед собою, або його по- томкам, яким мені князь накаже. Не зраджу пана мого ні за золото, ні за почести, ні за які інші да рунки. Коли ж зраджу — хай згину від власної зброї, хай моє тіло без спалення на кострищі, зігниє серед поля, сточене червою, а душа на тому світі попаде у рабство вічне! Те саме повторив за батьком пригноблений Мстислав, після чого князь обняв обидвох і обдару вав золотими гривнами. Тоді звернувся до розгуб леної княгині Світозари: — А ти, княгине, хоч твій покійний муж не був моїм надто покірним підданим, одержиш зараз сто гривен срібла, щоб доньку мені до зими доховала, поки я по неї не пришлю. Зараз її не беру, — ніяк мені, але на твоїх руках лишаю. Гляди її добре, щоб і справді, бува, хто не умкнув, — усміхнувся, морг нувши. — Про решту потім поговоримо. Кривди тобі не зроблю . . . Ігор зробив майже непомітний знак рукою, на який отроки відразу ж підвели йому осідланого коня, скочив у сідло і, не звертаючи уваги на вислови по дяки ні на приголомшену горем, зломану Ольгу, ру шив риссю в дорогу. Дружинники помчали за ним, і незабаром лишень курява нагадувала про те, що тут відбулося. Ольга стояла мовчки, не промовивши ні слова. Тільки дрібненькі краплі поту, що зросили її чоло,, свідчили про боротьбу, яка відбувалася в її душі. Міцно стиснула уста, до болю в щелепах зціпила зуби й прикриті віястими повіками очі вбила в землю, як мечі. Бо відчувала, що одне її слово, один рух, один лиш погляд накличуть бурю і вирвуть комусь життя, як вириЕає гураган дерева. Тому боялася. Завмерла. Зніміла. Притиснула руку нижче горла, неначе б готувалася стиснути його, коли б якесь од чайдушне слово схотіло прорватися назовні, й так стояла весь час. Не озвалася й тоді, коли курява скрила нового судженого, тільки намисто її раптом приснуло з ниток і посипалося на траву. Її під руки відвели додому, бо вона сама не могла йти. Ноги не зносили тягару горя, тремтіли, відмовляли послуху, підломлювались. Все вмерло в ній і довкола неї. Лишився самий біль, сама роз пука, самий жаль і холод могили довкола. Любила Мстислава більше, ніж саму себе, ніж світло сонця, ніж життя. Але втрата милого лада була тільки частиною гіркоти, в якій потопала. Так виразно врізалася в її душу хвилина, коли Мстислав передавав свої права Ігореві, що вона, заплющивши очі, бачила гру кожного м’язу обидвох облич, па м’ятала кожне слово і кожен відтінок голосу. — Бери, княже, Ольгу!.. І великий князь узяв. Узяв старий, чужий, з су ворим лицем, твердими очима, холодним голосом і, певне, слизьким, як у гада, тілом. Зненавиджений! Осоружний! Прийшов непроханий і розбив щастя на самому порозі. Забрав її в Мстислава так просто,, як свою власну річ. Бо він великий князь, має силу,, має золото і, — що найголовніше! — має право ви бору, бо він — муж! А Ольга дівчина. її ніхто не питає. Вона не має права ані хотіти чогось, ані вибирати, ані слова про свої бажання, чи почування сказати — нічого! Така жіноча доля, таке призначення. Щаслива княгиня Світозара щось радісно опо відає про Київ, про грецькі тканини, про золоті при краси й розкішні хороми, але Ольга не слухає й ду має своє. Потім, несподівано перебивши княгиню на половині слова, ячить: — Мамо моя, мамо! Та чому ж ти мене в Десні не втопила, побачивши, що я дівчиною народилася?!. Мати перелякана. Вона посилає по волхва, а сама щось говорить про почесть, про щастя і про заздрість недобрих людей. Та Ользі все байдуже, крім од ного: що вона дівчина, яка народилася для примхи мужів, але сама нічого не може й нічого не сміє. Кілька разів по тому виходила князівна на берег Десни, щоб зробити те, чого не зробила мати, але кожного разу зупиняв її владний голос, знаний ще з раннього дитинства. Він не промовляв словами, але волю його князівна вгадувала без слів і розуміла: вона не сміла обривати свого життя. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1961. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
