Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Проходячи біля нього і мати, і вона вклонилися доземно, а він, ледве хитнувши головою, спитав: —- Хто ці? Князівна чула, як йому відповіли: — Покійного князя Буламира вдова — княгиня Світозара з дочкою Ольгою, що змовлена з князем Мстишею. — З яким це Мстишею? — З Мстиславом Свенельдичем, або, як його звичайно звуть, — з Малком, чи Малом. Сьогодні має відбутися умикання. — Так? — засміявся великий князь і вже не зводив очей з Ольги: де б вона не стала — він ди вився на неї. Не дивно. Юна була, ростом висока, лицем біла, каштанові коси, важкі й блискучі, нижче колін мала. Й ходила так дивно, немо би пурхнути й полетіти могла, але примушувала себе землі триматися. Гостре й спостережливе око князя Ігора з пер шого мету вгадало в князівні щось незвичне, щось таке, що робило її зовсім неподібною до інших жі нок. Князь серцем відчув у дівчині ту дивну силу, яку й сама Ольга відчувала в собі з малих літ, але не розуміла її й лякалася. Шалена радість зупиняла биття серця, коли чула, як гураган ламає старі де рева в лісі, а пробуджена ріка розпорює вздовж і впоперек двохлоктевий завгрубшки панцир льоду і спихає його геть униз по течії. В душі князівни також виринула сила, яка, зда валося, могла повертати з корінням столітніх велет нів і ламати льоди — ще грубілі, як на Десні. Ольгу пожирала жадоба якихось незвичайних чинів, руху, змагань і труду. Не дрібних клопотів і щоденної праці, а чогось великого і важкого. їй снилися дивні сни, а наяву вчувався незнаний голос, що кликав, манив, наказував і щось обіцяв. Але замолода була князівна, щоб зрозуміти саму себе й пізнати власну вдачу. Вона лиш боялася клекоту й домагань потужних джерел, що дудніли в глибині душі, готові кожної хвилини прорватися назовні. З великим зусиллям дівчина стримувала їх, але вони все одно давали себе відчути. Хоч князівна рухалася обережно, говорила мало і лиш півголосом, а очі постійно спускала вниз і прикривала віястими повіками, — стриманість бреніла в ній, як натягнена струна, як тятива на готовому до стрілу лукові, й сіяла довкола гостру настороженість. Без бажання зі свого боку Ольга покоряла собі не лиш людей, а й звірину. Челядь і подруги навперейми намагалися наперед відгадати кожне її бажання, мати все робила по її волі, і навіть наймудріші старці не легковажили ніколи слова, сказаного молодою князівною. Най більше норовисті коні ставали шовковими, коли Ольга брала уздечку в свої руки, найлютіші чужі собаки виновато спускали хвости й вуха, коли Ольга підносила до них голос. Бурий ведмідь і велетенський пард, яких ніяк не можна було приручити і які кида лися на кожного, хто лиш осмілився до них підсту пити, для князівни Ольги були лишень Чудилом та М’яушею. Воли покірно лизали її руки, бігали за нею слідом, слухали її не гірше рабів і сумували дуже, коли князівна забувала до них навідатися. Любила Ольга також ласки сонця, цвітіння саду, пискіт ластів’ят у гніздах, приліплених над вікнами замку, та благодатні теплі зливи, що гоїли рани порепаної від спеки землі й підносили вгору голівки хворих на спрагу квітів. Бо в серці Ольги поруч сили гураґану й потуги весняних вод жили ще безконечна доброта, безмежне милосердя й любов до всього прекрасного. Її любили всі, тож не дивно, що й великому князеві відразу запала в душу. Ревниво пасучи її очима, бачив, як пішла з матір’ю в той бік, де стояв купкою цілий рід (,,брат княгині Світозари з роди ною" -—- пояснили князеві) і вмішалася поміж ро весниці. Не втік від уваги князя ні один рух Ольги, ні один поворот прикрашеної голівки, зате ні вуха, ні очі не приймали нічого з того, що було довкола. Князь не чув купальських пісень, що їх дзвінкими голосами виводила молодь, не бачив коли і як зло жили та запалили багаття, і лишень коли з’явився Мстислав і попростував до Ольги, — раптом зірвався на ноги. Ніби молодий отрок, великий князь перебіг широку галявину, заступив здивованому Мстисла вові дорогу до судженої і з силою вбив у землю свій меч. — Гов, Мстиславе! — крикнув голосно і взявся в боки. — Стаю між тобою і Буламиригною, а між НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1961. 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
