Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
КУХОВАРОЧКА — Наварила я борщу, Каші та компоту. Всіх сьогодні пригощу, Лиш відкрийте рота! Лялька першою прийшла, Ще й сестричку привела. Потім з ліжка зліз ведмедик, Попросив до каші меду. А за ним Рябко прибіг, їв смачненько, скільки міг. Залишилось в мисці трошки І для котика, для Прошки. Лиш ні кришки, ані шкварки Коли весняне сонце розбудило вс і х звірят, що досі спали в норах та дуплах, родина сірих білочок заметушилась. Вони взимку не спали, як багато інших, але в хо лодні дні щулились в норі й дріма ли. Коли мороз довго не переста вав, білочкам почали снитись ягід ки та горішки, і першого ж пого жого дня вони бігли шукати запа сені з літа харчі. Мама-білка виню хувала горішки під товстим шаром твердого, обледенілого снігу. Не завжди можна було їх звідти ви гребти, а часом у схоїванці знахо дила вона тільки шкаралупку: хтось інший вилущив ядро. А над то прикро було, іколи слідом за білкою ув’язувася проворний дя тел: він кидався на знайдені за паси, боляче дзьобав білочку в го лову і забирав здобич, як 'Справ жній розбійник! Білочка лапкою підтримувала подзьобану голівку і сумно верталася ні з чим до сво го дупла. Цього року білочкам випала тяжка весна... Почалось із того, що вони посварилися з сусідами, що з ними мешкали на однім де реві: сусіди — зверху, а наші бі лочки знизу, на першім поверсі. Сусіди по дорозі додому любили забігати до першого поверху і без запрошення частуватись всім, що тільки на той час траплялося. Ма- ма-білочка починала на них свари тися, вискакувала на дерево, швидко бігала то вгору, то вниз, і сердито шипіла, фуркала та то ненько, немов мале цуценятко, гавкала. Малі білочки зрозуміли, що з того вийде щось недобре. І справді: коли повернувся до н і р- Для малої куховарки. Та вона і не сумує, Знов на кухні щось ладнує, Всім гостям гукає в двері: — Ще приходьте до вечері! Василь Ладижець ки тато, вони вдвох з мамою дов го розмовляли, а потім вирішили вибиратися геть від таких нечем них сусідів. Вибралися вони аж на другий бік парку, в чужий, незна йомий край. Спершу попереносили малих, потім рештки харчів, потім ще раз пішли попрощатись із за тишним мешканням, щоб уже ні коли більш туди не повертатися. Так-сяк на новім місці обжи лись, але їсти було нічого. Нічого тут білочки ніколи не складали, отже дарма було й шукати. А коли вже ті ягоди та горіхи наростуть, як ще й листя не порозпускалося?! Мала Сірохвостка почала вихо дити надвір без мами. Вона швидко познайомилась із людьми, що вже в теплі дні заходили до парку і ча сом мали їжу для білочок. Поси дівши трохи, люди йшли назад до своїх будинків, і Сірохвостка по мітила, що вони ховаються там, як білочки в своїх нірках, тільки люд ські нірки були такі великі і мали прозорі вікна. Одного разу Сірохвостка доска кала аж до будинку. Вона плигну ла на ґанок, заглянула в вікно, прислухалася — І застигла, мов кам’яна: з кімнати було чутно ніж ні звуки, що колисали і пестили білочку так, що їй вже й їсти не хотілося. Очиці її мрійливо бли щали, вушка насторожено ловили кожний звук... І коли музика ур валась, білочка ще довго сиділа, як зачарована... Потім помалу під повзла поручнями до дверей і... побачила там, на біленькій малень кій тарілочці, шоколядовий смач ний горішок. Тарілочка була стор чма прибита на дверях, але горі шок чомусь не падав, тримався, ніби на дереві. Сірохвостка кину лась на горішок — але він ли шився на місці. Тільки відразу щось задзвонило, голосно і ко ротко, і почулись чиїсь кроки. Бі лочка шугнула під ганок. — !Хто там? — почувся при ємний голос. Потім двері відчинились, і на ґанок вийшла гарненька золото коса дівчинка. — Хто це тут дзвонив? Це ти, Дмитрику? Виходь уже, я тебе бачу. Потім дівчинка обдивилась на вкруги і, здивовано знизавши пле чима, вернулась у хату. А білочка знову кинулась до горішка. Проте, ■горішок не подавався: знов почув ся голосний, вже довший дзвінок, і знов на ґанок вибігла та сама дівчинка. — Дмитрику, не дрочись, — сказала вона. — Ти заважаєш ме ні грати, і я скажу твоїй мамі. Але в цей час вона побачила бі лочку, що вже не ховалась, а пильно дивилась то на дівчинку, то на горішок. — То це може ти дзвонила?! — запитала дівчинка. — Ти, мабуть, голодна й просиш їсти. Ось я тобі зараз щось дам. І вона через хвилю принесла на тарілочці трохи горішків і білого хлібця. Білочка кинулась жадібно на їжу і швиденько спорожнила посуд. Вона була така голодна, що навіть не боялась. Та й як можна було боятися такої гарної дів чинки? З тих пір білочка приходила до дівчинки щодня, майже завжди в той самий час, і дзвонила. Дівчин ка радо її вітала і щедро часту вала, так що білочка почала вже дещо носити й додому. Вона діли лася своїми здобутками з подруж ками, але не говорила їм, звідки все це бере. Коли ж вони її пита ли, вона розповідала їм, що бере їжу від чарівного горішка, що завжди виростає знову, якщо його узяти з білої тарілочки. Це була правда, але подружки думали, що Сірохвостка вигадує. І кожного вечора, перед тим як розходиться по нірках на сон, вони прохали СІ- рохвостку: „Розкажи нам ше раз казку про чарівний гооішок!" Ганна Черінь Чарівний горішок 24 НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1961. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
