Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Людина з гарячіш серцем (Пам’яті Любов Олександрівни Ліндфорс) На столі передо мною лист Іри ни — внуки Любов Олександрівни Ліндфорс. Ще так недавно ця сі роока, жвава дівчинка гаряче опо відала про свою бабу і ось немає бабусі, не стало щирого друга, не тільки для неї, але й для багатьох, ніби то й чужих по крові. Дня 2. листопада 1960 року не стало її. Отак мало помалу відходить покоління людей із гарячим сер цем. Пам’ятаю ще її матір, Софію Федорівну Русову, яка вчила нас у педагогічному семінарі в Кам’ян ці Под і льському, при свічках, ко ли не стало електрики. Вчила по тім і в Празі і радила, коли є тро хи грошей на хліб, краще не їсти хліба, а купити квиток у театр. Така вдачею була й Любов О- лександрівна. Жили вони собі удвох із матір’ю, перебивались, але завжди вчили молодь: нас і ді тей наших. Завжди щось молоде сиділо та бринькало ґамми на піяні або читало буквар, або просто прийшло — навідатись. Коли серце в Софії Федорівни вже зупинилось і дочка, як лікар, зрозуміла, що медицина не помо же, що це назавжди, вона якось ще щиріше пройнялась заповітами матері і так гаряче, так по-друж ньому відгукувалась на кожне го ре, що добре було відвести душу, поплакати з нею, а потім? А по тім знову боротись! — Не журіться, — казала вона мені. —- Бог не лишить нас! І я з дітьми сама перебивалась, та якось усе вийшло гаразд, — і ми сіда ли за піяно, за лекцію співу, щоб літературних угруповань Арген тини й Уругваю. Як представниці наймолодшого покоління, народженого в Брази лії, мені було дуже приємно і ми ло провести час у розмові зі скром ною й симпатичною поетесою, яка стоїть у літературних шеренгах молодої Бразилії, і з вдячністю потиснути їй руку за виконання батьківського заповіту. Галя Ліхачинська-Федусенко Курітіба, 1 листопада 1960. забутись, щоб відчути красу, віч ну красу мелодії. Коли її учень не міг через щось співати, вона вела його до спеція- ліста, щоб розглянув причину то го. Мало того, коли спеціяліст вказував на параліж — Любов Олександрівна не покидала надії, а починала будувати навчання на сусідніх в’язах, що не були пара- ліжовані. І глянь — співак міг спі вати далі. — Не ви нас, а ми вас прослав ляти будемо, — нераз казав покій- Любог. Олександрівна Ліндфорс T h e la te L u b o v L in d fo rs , p h y s ic ia n a n d m u sic te a c h e r. ний співак Олександер Самойло- вич, що своїм співом зворушував неодне серце. Завжди щира і гаряча вона го това була з кожним поділитися, кожному допомогти. Пам’ятаю, як я складала іспити в університеті. Треба було напружено вчитися, реченець короткий, а не зроблю — втрата стипендії. Вона відразу зрозуміла весь жах положення. Лікувала ангіну, що до того мене вчепилась. Під руку довела до уні верситету і сиділа в почекальні на випадок, як зомлію (бо термометр вказував 40 ст.) і потім, коли все скінчилось, відвела мене додому і не відходила... А в самої теж бу ла тоді повна хата турбот. Пам’ятаю, бачила її востаннє зі зломаною рукою. У колясочці, другою рукою везла внука. Коли падали бомби на Прагу, мій син, ще невеликий хлопець, перш за все побіг дізнатись, як „його Любов Олександрівна" ? І ми всі звикли думати, що це худеньке тіло все витримає... Во на ще нагримає, коли думає, що хтось не так робить... Особливо зо мною вона працювала над сло вом, щоб воно було співуче, щоб була мелодія вірша, а не виклад думок у ритмічній формі. І я по чинала підо впливом музики та вправ більше розуміти красу го- лосівок, особливо повних і широ ких, як „а", „о" і суворого й сум ного „у“. Зараз мені хочеться просто ска зати щось тепле, тепле на її спо гад. Галя Мазуренко ІЗ ЗУСТРІЧІ ЛИЦАРІВ ЗАЛІЗНОГО ХРЕСТА Дня 5. листопада 1960 р. відбулась у Ню йорку Зустріч лицарів ордену Залізного Хреста у 40-ліття славного Зимового Походу. Про перебіг цієї Зустрічі подала вістку загальна преса. Тут хочу торкнутись іншої сторінки цього свята. А саме — участи україн ської жінки у визвольних змаганнях нашого народу. При головному столі засіло лицар ство Залізного Хреста з президентом в екзилі д-ром Ст. Витвишьким в чолі. Поміж ними дві жінки з хрестом на грудях. Хто вони? Це лицарі-жінки, відзначені Заліз ним Хрестом, а саме — МАРІЯ ВОЛО- СЕВИЧ із Торонта й МАРІЯ ВОВК із Филаделфії. Окрім них е ще дві жінки- лицарі в живих, що не могли взяти у- части у З’їзді. Це є 6ВДОКІЯ КРАТ із Дітройту й ХАРИТИНА ПБКАРЧУК із Нового Ульму в Німеччині. Ось славні жінки, що в часі визволь них змагань виявили високий патріо тизм і відданість справі та засвідчили перед усім світом громадську зрілість української жінки. Як мало знаємо про них і їх небуденний шлях! Мені припала велика честь взяти участь у Зустрічі лицарів Залізного Хреста. З глибоким зворушенням ви слухала я промов і привітів. Та най більше схвилювала мене зустріч із активними учасницями цієї збройної епопеї Зимового Походу. Вони заслу жили на нашу вдячність і пошану. Марія Голуб ВСТУПАЙТЕ В ЧЛЕНКИ-ПРИХИЛЬНИЦІ СФУЖО! 10 НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1961. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top