Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
бабусю за руку. Христина відкри ла очі і якимсь придушеним голо сом спитала: — Ти орала, Орисю? — Орала,, бабусю. Вона хотіла ще додати, що їм дали найгірших коней та зовсім нездалий плуг. Але саме в цей час до хати увійшла Марійка зі своєю мамою. — А ми вам трохи молока при несли. — Добра ти, Дарко. І Марійка, дякувати Богові, як рідна... — Напийтесь, молоко не по шкодить. — Знаю. Але серце... серце ■втратило спокій. Це ж шістдеся- дев’ятий рік. Важко мені пересту пити цю осінь. А як хотілось Ори сю і Марійку підтягнути хоч до д е сятої кляси. — А може ще зміниться, — не певно заперечила Дарка. — Знаю, що му-сіло б змінити сь, але з наукою не чекають. Стара Христина кілька хвилин дивилась в якусь одну невловну точку,, і ніби щось пригадавши, додала: — Як що... ти ж уже як рідна мати її. Одна вона, однісенька... Орися міцно стиснула уста, сил куючись вгамувати біль. Але з глибини очей прорвались рясні сльози і горохом покотились по гарячому лиці. Вона добре розу міла, що бабуся це та тонесенька ниточка, за яку вона тримається. Знала і те, що ця ниточка занадто слабенька і ось-ось урветься. — Годі Орисю, годі. Я ж жива, чого ж тобі. І тітка в тебе є в Ка- товицях. Любить вона тебе. Ой, як любить!.. Пачки посилає. Вона ні коли, ніколи не лишить тебе. А ти, Марійко, ночуй в Орисі. Удвох відрадніше. Якщо забракне — п о кличте. Із тими словами Дарка зачинила за собою двері, Орися підійшла до Марійки, якось по-дитячому поди вилась їй у вічі і прошептала: — Як тобі добре, що маєш маму. ...Кажуть, що найбільш людина цікавиться тимх що заборонено. Тому, очевидно, подруги, погасив ши світло, довго говорили про школу, в яку їм не вільно більше ходити. На колгоспних роботах вони мусять пробивати собі шлях у життя. А ще напровесні, коли ходили у восьму клясу, стільки було мрій! Марійка обняла подру гу і вже крізь сон заговорила: — Взавтра ми знову маємо орати. Коли у вікно зазирнув сірий ра нок, Орисі здавалось, що вона ще не закривала очей. Проте сон, що їй привидівся, вона добре пам’я тає. — Дивний сон я бачила, Ма рійко. — Щ ось страшне? — Зовсім ні. Снилось мені, що я стою в клясі, а на лавках багато- багато дітей. Я повісила на дошці мапу та й питаю дітей: „Щ о тут написано?" А вони всі разом: „У -к-р-а-ї-н-а“. Я усміхнулась та й знову запитую: „Як називається наша столиця?" А вони хором: „К -и -ї-в“. А що це за синя пляма на мапі? „Ч-о-р-н-е м -о-р-е“, з а гули діти. Я радію і очима когось шукаю. Може, думаю, хтось із вас по тому морі капітаном плаватиме, а може... І саліе в цю хвилину, ти, Марійко, штовхнула мене в бік і проснулась. — Шкода. Такий гарний сон і без кінця. * Несподівана смерть Христі Чор. нобай потрясла все село. Орисю вона остаточно вибила з рівнова ги. Щ е з-вечора їй здавалося, що бабусі покращало. Вона навіть трохи сиділа з нею. Розповідала про тітку в Катовицях, про дідуся, що десь загинув у азійських сте пах. А от про маму й тата, — чо мусь мовчала. Часом здавалось їй, що бабуся боїться порушувати цю найріднішу для неї тему. Вона тільки й знала, що мама й тато загинули у вирії війни, коли їй було кілька місяців. Все те, що знала бабуся про маму і тата, за брала з собою в домовину. І тієї живої, може навіть страшної дій- сности про батьків, вже ніхто їй не розповість. Ці думки викликали в Орисі страх і нестерпний біль у голові. Вона на хвилину закрила очі і від чула, як по всьому тілі пробіг струм надмірного тепла. Це вже була виразна ознака невстановле- ної хвороби. Вечором Орисю відвезли до мі ського шпиталю. Лікарі виявили в неї нервове потрясення. Ця хворо ба вимагала суворого шпитально го режиму, а ще більше чутливого догляду, якого в шпиталі бракува ло. Ц е добре знала Дарка, тому зараз же після похорону Христи- ни, послала Марійку доглядати Орисю. Та не завжди людина мо же зробити те, що може і хоче. Так і сталось і з Марійкою. Лікар Колотай вислухав ї ї і повторив стару, як світ фразу. — У шпиталі свої закони і по рядки. Стороннім тут бути забо ронено. — Але вислухайте мене до кін ця, — вже благаючи говорила Ма рійка, — в Орисі Ш вець нема ні якої родини. Найближча ї ї тільки я — подруга. Два дні тому похо вали люди ї ї бабусю, Христину Чорнобай. Може чули, до війни лона професоркою в міській гім назії 'була. Ці слова ніби кольнули лікаря. Силкуючись, щось пригадати, він вже м’яким тоном запитав: — Це та Чорнобай, що чоловік ї ї директором у гімназії був? — Та сама, — непевно стверди ла Марійка. — Орися з бабусею переїхала в село вже після війни, але без дідуся. Так що... — Почекай хвилинку, — пе рервав її лікар, —■ я пораджусь із директором. Марійка дивилася на білу по стать, що повільно підіймалася по східцях на другий поверх і думала, невже не дозволять? Лікай Колотай зайшов в опера ційну кімнату і думками заглибив ся в минуле. Пригадалася гімназія, товариші, випускний вечір. За сто лом сидять різного віку педагоги, а посередині старенький, зовсім лисий з стриженими вусами ди ректор, Василь Чорнобай, або як його всі називали „жива 'енцикло педія". Він не може пригадати тексту останньої його промови, але кінець ї ї він і зараз виразно чує. „Ми, — говорив директор піднесеним тоном, — свій обов’я зок перед вами виконали. Ми вам відкрили семафор у життя, пока зали сліди предків, а тепер зале жить від кожного з вас дійти до конечної мети". Потім він кож но му, як рівному до себе, вперше по тиснув руку. І лікар Колотай, не питаючи ди ректора, покликав Марійку і на казним тоном сказав: (Продовження на ст. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
