Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
* „N o c re o e n la s b r u ja s , p e ro q u e la s h a y , h a y “ . Ярина живе в маріонетках, неначе не мала б свого власного життя. Вона возить їх зі собою і ча сом дає для Ільонки та бразилійця Ж уки представ лення. Бразилієць захлистується від сміху, як ди тина, і плеще в долоні, особливо, коли на сцену ви ходить паяц із фіялковими очима і зеленими рум’ян цями. В нього трагікомічна, меланхолійна усмішка. Представлення відбуваються тоді, коли решта товариства потоне в зелені між червоно-білими до мами. Ярину не цікавить марокканська ескорта, і вона, здається, навіть ще не була в Прадо. Тільки раз звернула чиюсь увагу на лавки в мадридських стрижених садах, „схожі на домовини, щоб дотри мати суворий стиль", і на форму борони св. Лаврен- тія в архітектурі Ескоріялу, де „простота піднесена до величности“. Позатим, коли хтось з „дорослих" зближається, маріонетки в’януть і зникають у валізі, а Ярина знов — дівчина з вузькою обручкою, яка стелить за собою ліжко в готелі. В Толедо ми зустрічаємось перед мережкою Ель Ґрекових віконниць. — Добридень, Ярино. Тут, як бачите, все — дерево і кахля. Ви вже оглядали того чорного роман ського Христа? Втомилися? Спочивали під кипари сами? Слухали Тахо? Знімали вид з гори й ослів з керамікою? Купили браслету у золотарні? Або торбинку з тореадором? Ярина дивиться з докором: — Скільки питань нараз! Побачимо, що запа м’ятала: отже — слухала Тахо, бачила стрижених ослів і не купила нічого золотого. Але в соборі ■— прегарні вітражі, думаю — ви вже оглянули. Сонцеві захотілося відбитися цеглясто на глад кій зачісці. Ми стоїмо поруч зовсім самі, без подо рожнього товариства. Це тільки хвилина, і призна юся, що віддихаю з пільгою, коли коло нас з ’явля ється Ільонка! Бо ж уявіть собі: бути на самоті з дівчиною, яка перепрошує за своє буття очима лані, носиться з цеглястою плямою на зачісці і по чувається краще в товаристві паяца, ніж у ґалерії Прадо! Ільонка, свіжа і грайлива, заливає нас останніми новинами: пані Гільда пішла шукати по аптеках успо- коюючих таблеток. Побачила кота за крамничною шибою на . . . лущених каштанах, які вона купила собі перше на обід. Цього не проститься еспан- ському котові! Ель Грекові апостоли дивляться на нас зі стін вілли. Ільонка щебече: — Моя сестра — малярка, знаєте. Я говорю їй: „Христос мив апостолам п’яти. Дай, хай помию твої пензлі1'. А Ярина — це відкриття! — вміє навіть м’яко дивитися. — . . . „Хай тобі за добре серце присниться Д а вид М ікельанджеля", — а їй кажу: „щ об мав очі як А, поставу як Б, чуприну як В, а колекцію середньо вічних музичних інструментів як -Г“, — Ви не дуже скромні, бачу. Ільонка несподівано червоніє. Вона це часто робить, і я не можу того погодити з повстанським дощовиком. — Не кожнгій має таке щастя, як моя подруга, Емма: ад о р ато р а.з Формози, зелені очі, і на про щання твір: „ B u rn in g D e s ire " . — На прощання? —■ В тім же смак. В тім якраз вибір. Смакуни п’ють чай без цукру, їдять гірку чоколаду. Тільки Герострати думають про вічність, а Велика Людина зрікається вічности в ім’я неповторної хвилини. Але Герострати і Велика Людина спалилися вже в цеглястій плямі на гладкій зачісці. Так їм і треба! Ми їдемо жовтою „пирхавкою" через льон у розцвіті та оливкові плянтації попри вітряки Ля Манчі; я бачу ї ї перед собою і маю охоту крикнути голосно: — Рятуйте, палюся! Очевидно я не кричу, тільки перехиляюся до Ярини і говорю довірливо: — Ярино, я безмежно люблю . . . пантоміму й маріонетки. Може б ви дали представлення раз для мене? Тиша. А потім: — Не знаю, пане Вишня. Мабуть не зможу. — Будьмо щирі. — Ну що ж: не можу грати перед людиною, яка обгризає зорі. — Щ ооо? В Ярининім обличчі малюється жах. — Не смійтеся, пане Вишня. В вашому сміху стільки впокоряючого. — Р оз’ясніть це про „обгризені зо р і“. — То був тільки сон. Бувають такі безглузді сни, може вродженці наших побоювань, щось як те, що з місяця зробили велетенську телевізію і нада вали сеанси щоночі, і то для таких старомодних, які хотіли бачити тільки пісну, надоїлу повню і слухати монотонного рахкання жаб. Це, очевидно, притча. Отже слухайте: приснилася мені буря на морі. Пнуся на щоглу, а там, на шнуряній драбині, сидите ви, зриваєте з неба зорі, як маківки, обгризаєте їх і жбурляєте качани в хвилі. Мені стає жаль зір, ки даюся за обгризками, але що простягну руку, ви перехиляєте корабель на другий бік. Море довкола вже повне обгризених зір, як мертвих риб, аж зано сить лусками, а ви сидите собі вгорі й усміхаєтеся поблажливо . . . Представлення таки відбувається, на півночі від Кордоби, в рідкому гайку, коли інші учасники подо рожі йдуть розглядати терен на табір. Завісою — шальонова хустка, а сценою — верх валізки. Скрайня абсткракція, брак декорацій, замість них тільки на тяки в монологах зеленорум’яного паяца. Приблизно так: він, паяц, виходить наверх, немов із тяжкою бі дою, розглядається, кладе вказівний палець у свій широкий рот, ще раз розглядається на всі боки, з а дирає голову, кладе руку за вухо й каже: — Ооо! Яка ніч! Іскриться від зір, але зорі тільки ліпляться одна до одної, як лямпади з кладо вища! Потоки на схилах застигли я к віск і дерева — з каменю. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
