Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Вовк Сьогодні панна Гільда Шрумп переборола свою ображеність до Еспанії і «авіть згодилася оповісти при вогні одне своє переживання. (Я дуже здивова ний, що вона взагалі має переживання, бо виглядає на людину, в якої ні на зовні, ні внутрі нічого не діється. Лице — епічне, очі трохи вибалушені, але дуже статичні, як у боа, що гіпнотизує ж ертву). — То було вранці у нашому домі, мусите знати. Наш дім, цебто моєї сестри й мій, лежить н е далеко Боденського Озера, серед природи, на самоті. Ми винаймаємо його часом як літниськову віллу для працюючих самітних жінок, або для реконвалесцен- ток, які не мають грошей на санаторію. Того року, одначе, моя сестра поїхала в Цюріх, і я осталася сама. Дім стояв у тиші і виглядало, що нічого в ньому не трапилося, але коли я ввійшла до їдальні, побачила, що коло моєї тарілки не було яблука, якого я ввечорі приготовила собі на сніданок. Цей факт мене дуже занепокоїв, бож дома крім мене й нашого глухого огородника, якому я зовсім дові ряю, не було нікого.Тільки двері, якими я ввійшла, були незачинені; всі вікна мали поспускані стори, : фронтовий вхід був скріплений залізною засувкою, отже людина, яка вкралася до дому, му сіла ще в ньому бути. Я озброїлася відвагок> і розкрила двері до вітальні. Подумайте собі: там стояв ще мо лодий, бородатий мужчина, їв моє яблуко і розгля дав картини «а стінах!'Побачивши мене, він зам’явся, подивився на свої знищені черевики і щось неви разно забурмотів. „Чого ви тут ш укаєте?" — я спитала його гостро. Він виглядав на чужинця, може був не сповна розуму, бо похитав головою і сказав: ,,Я мушу дістатися до Франції і не маю грошей. Ви . . . не могли б позичити мені грошей на дорогу?" — Ну, панство, що ви сказали б на таку про позицію? Д -р Айнінґер хотів щось сказати, але докторова сбурено кликнула: „нахабство11, і його підборіддя впало, здаючися, на груди. Ільонка закурила ци гарку. Дримба двозначно захіхікав. — Я дала йому гроші — , заявила важливо панна Шрумп. — Він м’яв їх у руках, здивований і засоромлений. Знаєте, чого він щ е попросив у мене? — Ну, ну! Ви не будете зраджувати, пані... — вирвалося Дримбі. —- Але ж вибачте! — Панна Гільда достойно піднесла брови. — Він спитав мене, чи може вмитися і почистити свої черевики,, на що я, очевидно, йому дозволила; То мене переконало, що він, принаймні, не професійний розбишака-вломник, а просто або людина в біді, або чудак. В кожному випадку, я до сьогодні рада, що помогла йому. Ж аль тільки, що забула в розгубленості, дати йому томик Біблії на дорогу. ■—- Очевидно, ви ще не одержали „позичених14 грошей, — кепкувала докторова. — Я не сподіваюся їх, хоч, признаюся, була б дуже рада довідатися, що сталося з тим молодим чоловіком. Ах, я забудько! Отже то була ця панна Гільда Шрумп, яка покотила дальше кістку мого життя. Ви йшло шість очок, і я міг стрінути Шардона на мості через Сену! Вибачте, панно Гільдо, що я не доглянув людяности за вашим поглядом боа і що був лихий на ваш нееаспанський смак. Це певно дуже дрібничково з мого боку! І що я вас не пізнав? Ех, роки, роки, панно Гільдо! Ви висохли на тичку до фасолі, посі ріли над чолом, але тепер, як тоді, я вважаю вас своєю доброю феєю, хоч мушу признатись: трохи комічною. Ви хотіли мене, грішника, навернути на добру євангелицьку дорогу і напхали мені в кишені виноградного цукру і вітамінів, а мені до болю хо тілося шматочка хліба. Сподіваюсь, що ви не пізнали тепер в чистоголеному астрономові півзаголодже- ного дезертира, сина сепаратиста, якому на Україні закрили браму університету. Звісно, я не люблю публічних сенсацій і не зраджу своєї ролі, але про борг -—- хай пані Сабіна не турбується. (То дуже шляхетно, що ви про нього під кінець не згадали.) В деяких обставинах думаємо про мамутів і пігмеїв раніше, ніж про найпрактичніше, так і я не спитав тоді вашого імени й адреси. Тепер буду обережні ший, бо ж за мною — життєвий досвід. З вдоволен ням уявляю собі ваш поворот додому і нагороду за довір’я у формі вдячности від незнайомого, який створив у вашому житті такий неважний для інших епізод! Коли порівняю обидва гостинні доми, єдині у моїй втечі, що розкрили передо мною свої двері, то ваш був сходом до Ш ардонового порога. Не тому, що він одягнув мене в свою сорочку і поклав на єдине польове ліжко з краткованим коцом, і потім правив на віддаль моїми справами, як Ярина нитками маріонеток . . . За вікном тоді, десь у найближчім сусідстві, на четвертім поверсі, голос без ілюзій на- пів співав, напів рецитував французькі шансони, го лос, як по півночі в каварні, як паризький мрячний день під мжичкою. Було б так зрозуміло впасти під його гіпнозу в настрій тієї інтелектуально втомленої Ф р ан ц ії. . . Але в Шардона все було суттєве. На столі стояла мініятуюра бретонської „К альварії11. Пригадую собі його, як сказав своїм хриплим, сер дечним голосом вносячи першу перекуску: „Сьогодні в нас бідно, молодий друже, але чи основна їж а людини не хліб і виноград?11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
