Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
МАТИ (Закінчення зі стор. 6 ) — Можете бути з хворою кож ного дня з 8 години ранку до 8 години вечора. Говорити з нею треба тільки .про веселі і приємні речі. Ш вець лежить у шостій па латі. Двері в палаті були відчинені і Марійка ще з коридору побачила Орисю. Вона лежала горілиць і перелистовувала журнал „Ж ізнь тракторісток". — Марійка! — радісно вигук нула Орися. — Я відчувала, я зн а ла що ти прийдеш. Вона вхопила руки Марійки і міцно притиснула до своїх грудей. — Чуєш! Чуєш як б’ється сер це, наче йому там тісно. Потім, ніби нарочито зробила павзу, і висе зовсім іншим тоном запитала. — Похоронили бабусю? ■—- Похоронили. Казали люди, що такого похорону досі не знало село. Навіть із Б езн ої і Люшш ба гато людей було. І хор гарно спі вав. А правдивіше буде — не хор, а всі люди співали. Потім багато людей говорили про бабусю, про те, як багато дітей навчила грамо ти. Та найкращ е говорив той чо ловік, що парники доглядає. Сьо годні, — сказав він, — ми виря джаємо у вічне життя вчительку Христину Чорнобай. Двадцять ро ків вчила вона дітей в нашій школі. Усі ми, що тут стоїмо — перші її учні. Вона влила в наші душі лю- 6 оів , навчила нас пізнавати добро і зло. Її світлий образ назавжди лишиться в наших серцях. Так і сказав — в наших серцях. — А ще хто говорив. Розказуй все, все... Саме в цю хвилину зайшов лікар Колотай, і попросив Марійку за лишити на хвилину палату. * * За .вікном падав лапатий сніг... Вулицею бігли веселі школярі і иигукували: Ой, діти, діти сніг, В ж е не видно доріг, В ж е засипана хата — Повна снігу загата. Дівчата дивились крізь засніже не вікно на широку сільську вули цю, і 'пригадували дивовижного лі каря Колотая, що завжди після обіду приходив на розмови. — Я помітила, Оірисвд, що ти йому сподобалась, — жартуючи сказала Марійка. — А я помітила, що він тобі сподобався, — сердито відрубала Орися. — Ти вже й розсердилась. По жартувати не можна. Та, мабуть, і ти помітила, що він до тебе ста виться... ну, як тобі сказати, більш співчутливо. Часом навіть нама гався показати товариську при язнь. Пригадуєш, як він р а з .с к а зав тобі: „Яке в тебе, Орисю, гар не ім’я. Воно мені нагадує вірш, Орися ж, моя ниво". Орися засміялась, і додала: — Може він знає, що ми оремо колгоспні поля. Дівчата не читали такого вірша, але чомусь думали, якщо такий вірш є, то він напевно дуже гар ний. Цей вірш і пригадав Орисі, що в бабусиній валізі є багато книжок, яких вона чомусь нікому не показувала. Може в якійсь книжці і вірш цей надруковано. Марійку також цікавили ті книж ки, і вона охоче погодилась впер ше після похорону відвідати хату, яка вже належала Орисі. У хаті все було на свому місці. Виглядало так, що ніби тут нічого не змінилось. Одні тільки чоботи бабусі стояли в кутку біля ліжка, нагадували, що нікому їх більше взувати. Дівчата відкрили валізу і з ці кавістю почали розглядати книж ки. І хоч вони 'були старі, і навіть деякі без обгорток, але для них вони були новими і незнаними. — Орисю, щоденник! Грубий зошит, з написом „щоденник", відштовхнув дівчат від книжок. Та виявилось, що цей „щоденник" мав не той зміст, яким цікавляться шістнадцятилітні дів чата. На першій сторінці було на писано: ,,В моїх жилах тече кров нашої сивої давнини. Я щаслива, що зберігла цю кров чистою і п е редала свому поколінню. Хай же вона тече в прийдешні віки, як течуть бурхливі Дніпрові води в рідне Чорне море“. Дівчата прочитали І чомусь з а мовкли. Потім Орися перегорнула кілька сторінок і почала читати далі. „Літаки круками кружляють над головами, падають бомби, го рять будинки. Саме в цю страшну ніч появилась на світ Божий кри- хотна Орися. І згадала я тоді Б о риса — нещасливого батька, що десь під Бродами хотів власними грудьми перегородити дорогу во рожим танкам. Через кілька міся ців і Оля пішла слідами чоловіка. Із роду Чорнобаїв лишилась тіль ки я з малим немовлям. І от кінець війни. Чекала, виглядала — ніхто ■не повернувся. Невже Борис і Оля загинули? А може хоч чоловік ви жив? З єдиним скарбом — немов лям повернулась я в рідне село. Лишила в чужих людей Орисю, а сама поїхала в далеку Караганду на розш ук чоловіка. На сьомий день добралась я до того підзем ного міста. Розшукала ту страшну установу — НКВД, де сотні ж і нок, таких як і я, чекали в черзі, щоб підійти до вікна і почути сло во втіхи, або розпачу. Підійшла і я тай питаю: — ■ Чоловік мій тут. Василь Чор нобай. Його мали вже звільнити. Вікно закрилося. Стою і вся тремчу, наче на мою голову зараз впаде бомба і розшматує тіло і ко сті. Вікно відчинилось, і я почу ла: — Умер, бабка. — Коли ж, — питаю, --- і як підкошена впала. — У кніґє нє указано. — Боже мій, — простогнала я. — Тисячі кілометрів їхала, щоб почути, що умер, і в ,,кніґє нє указан о” . Орися закрила руками очі і з а кричала. — Не можу я далі читати, не можу. Страшно... Відомо, що страх викликає без страшність. Тому урівноважив шись, Орися попросила Марійку читати далі. Та, щоб хоч трохи відгородити себе від Караганди, перелистала кілька сторінок, і Ма рійка почала читати: ,,1953. Щасливою людина є т о ді, коли народиться, і тоді, коли відродиться. Сьогодні день мого відродження. Від рідної дочки одержала листа. Яке щастя, яка радість, що Оля жива! Бідна моя дочко, ти називаєш мене бабусею, а для рідної дитини стала тіткою з Катовиць. Життя навчило тебе хо ватись за вуаль, а мене розпізна вати рідну кров. Чи сказати Орисі, що мама ї ї жива? Чи не вплине на неї ця радість негативно? Мабуть, краще хай мужніє, набирається Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
