Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Євгенія Розг і н Др. Віра Грущенко (Докінчення) У вересні 1936 року д-р Віра Грущенко-Козак з цілою родиною повернулась на Україну. На зас ланні в неї народилося двоє дітей, обі дівчинки. А тому, що Гр. Ко закові заборонено жити в Києві, родина приїхала до Дніпропетров ська. Спочатку д-р Віра Грущен ко-Козак почала працювати ке рівником дитячого кабінету у по ліклініці водного транспорту, а згодом перейшла на працю до психіятричної лікарні на Ігрені, мі стечку біля Дніпропетровського, також керівницею дитячого відді лу цієї лікарні. В Дніпропетровську ми знову зустрілися, після більш як деся- ти-літньої перерви. Найперше треба відмітити, що вона була вкрай виснажена, і фізично, і нер вово. Все оповідала про пережите на засланні, про всілякі пригоди, які траплялися з нею і родиною. Оповідала про теперішній стан і тяжкі умови праці, в які вона по трапила. Справді, то тяжкі були часи, починаючи від Кіровських піжні пальці підсунули їй коробку з цигарками. •— Дякую, не курю, відповіла вона. — Бери, коли тобі кажуть! Христина отягаючись, простяг нула руку до коробки. Сильним ударом нагана витручує цигарку з її руки. — Курити хочеш, а балакати ні! Почекай, ми тут з тобою інакше. Вийшов з-поза стола з наганом у руці, підірвав Христину зі стільця і поставив під стіною. — Хто був вашим командиром на терені Львова? Де відбувались, ваші стрічі? Як часто виїздила за кордон? Це все ми хочемо знати — тут слідчий підніс наган на ви соту очей Христини. Христина мовчить. Якась дивна порожнеча створилась у її голові. — Май на увазі, сичить люто слідчий, — що даруємо провини, даруємо життя тим, хто призна ється, хто співпрацює з нами, але караємо, нищимо безпощадно всіх днів (1935 року), Єжовщини, і після того, коли в більшості ви нищено майже всю українську ін телігенцію. Розповідала вона що до розпуки її доводять тепер шпи гунство, доноси, безконечні облі ки та виповнювання довжелезних анкет. В тих умовах не все можна було писати про себе, бо того навіть не хотіла сама дирекція, щоб не мати неприємности, трима ючи ,,неблагонадійного співробіт- ника“. То були часи, коли кожна людина навіть своєї тіні боялася, а тому, кожна анкета виповнена в таких умовах справді була твором „своєрідного мистецтва14. Треба було писати так, щоб одноразово у відповідях була і якась доля прав ди, щоб застрахувати себе на ви падок викриття чогось із мину лого, і разом із тим, не можна було говорити щирої правди, бо її боялись, не лиш автор анкети, а й дирекція установи, в даному випадку лікарні. За справді жертвенну працю в лікарні післали її на курси для „вредітелів народа.” Рознісся су хий тріскіт і враз із тим немов за держався час, зупинилось серце. Прикрий холод, мов електричний струм, прошив тіло Христини. Дикий, грубий регіт збудив Хри стину з цього отупіння. Слідчий у супроводі кількох енкаведистів реготались із цієї добре відіграної комедії. — Відвезіть її на Лукіянівку, сказав до одного з них •— а ти •— звернувся до Христини, подумай, розваж це все, бо другим разом, як позову на „допрос", то вже са ма не вийдеш звідсіля . . . Жарівка над дверми широко від крила своє жовто-помаранчеве око, освітляючи ярко камеру. Її гостре світло продерлося крізь пальці Христини, викликуючи при крий біль очей. — Боже, Боже, молиться гаря че Христина, — дай силу видер жати, пережити цей жахливий сон, перед яким на яві немає втечі. підвищення кваліфікації аж у Москву. На цих курсах вона вия вила великі здібності, і її запропо нували аспірантуру, тобто, пере ключитися на наукову роботу. Треба було лиш, щоб місцевий партійний комітет і профспілка дали офіційне відрядження і від повідну характеристику. Як треба було сподіватися, місцеві організа ції відмовили їй, і в першому, і другому. Мало того, після „відпо відної проробки цієї справи," у різних спецвідділах, її зовсім зня ли з військового обліку. В умо вах більшовицької дійсности, звільняли лікаря з військового о- бліку лиш тоді, коли він ставав не- благонадійним, тобто готовим кан дидатом на ув’язнення, або за слання. Ця подія так приголом шила її, що вона вирішила покін чити життя самогубством. Зали шившись у кабінеті сама перері зала собі кровоносні судини на о- бох руках. Врятували її сусіди-лі- карі, що їх покликала доглядачка дітей. Це сталося влітку 1938 ро ку. Видужавши д-р Віра Грущенко продовжувала працю в лікарні, аж до початку війни і окупації У- країни німцями. Під час війни вона також мала кілька трагічних пригод, що не гативно відбилися на її психічно му стані. Перше, вона була свід ком майже тотального винищен ня німцями психічно-хворих у лі карні, де вона працювала. Друге, вона сама підчас воєнних подій була контужена вибухом гармат ного набою. Німецький окупацій ний режим, для неї і її родини нічим не відрізнявся від режиму комуністичного. Страхіття терору, голод, холод, непевність завтріш- нього дня — всі ці атрибути були ті самі, що й при большевиках. При відступі німців д-р Віра Грущенко-Козак подалася з ро диною на Захід, і з великими тру днощами дісталася в грудні 1943 року до Кілю, в Німеччині. Тут спочатку працювала як звичайний робітник, а пізніше як ляборант у медичній лабораторії. Після ка НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1960 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
