Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Охримович*) У слідстві Ніч. У камері втихли балачки, втих шепіт вечірньої молитви і запанувала тишина -—- підступна, моторошна, як та смуга рефлекто ра, яка пересувається що кілька хвилин вузькою срібною лентою крізь мале, закратоване віконце і вносить собою тривогу . . . Над дверми жарівка пригасає, то роз палюється знов ярким жовто-чер воним полум’ям і немов пригляда ється кожному сплячому облич- чу. Час до часу на коридорі розно ситься брязкіт ключів і скрегіт замку — тоді нервово підривають ся сплячі голови. Хвилина напру женого очікування, глибоке зід- хання полегші і •— знов нервовий сон. Часом у півсні хтось скаже я- кесь слово, хтось заплаче і знов тиша . . . Тільки жарівка над дверми -— то отвирає широко своє помаранчево-жовте око, то знов змружує його, ховаючись за довгі вії звисаючого павутиння. Монотонність цього руху боляче мучить очі, будить пекучий бунт і рівночасно якийсь тривожний не спокій. Христина глядить втомленими очима на вузьку ленту рефлек тора та на жарівку — і з жахом бачить знов очі слідчого судді — так само примружені, лричаєні, що чатують на кожне дрогнення її ли ця, кожен рух повік, або знов роз ширені полум’ям люті. Вона роз- пучливо прикриває очі долонями і з натугою старається впорядку вати розбурхані думки. У голові шумить немов у гарячці, у мізку блукають відірвані, окремі слова і лучаться в речення: Христина нер вово провірює перебіг слідства. Чи не сказала вона щось зайвого під час допиту? •— Сьогодні цікавіша буде на ша розмова, говорив слідчий, усмі хаючись привітно до Христини. •— Ви ж освічена, культурна людина, бували заграницею, то ж радо по слухаємо ваших спостережень. Христина мовчки глядить на глумливо-усміхнене лице слідчого. старається відгадати, який то но вий „трюк“ приготував він їй сьо годні. Два тижні возили її „чорним вороном" з Лукіянівської тюрми до головного ^будинку НКВД на пе- реслухання. Там, у тісній переділ ці, щось немов шафа, чекала на свою чергу. Переслухання трива ли нераз кілька добрих годин, ча сом і пів доби. Інколи здавалось, що забули про неї і вона в тій тіс ній ,,шафі“ перестояла цілий день без їжі, без води, у страшній ду хоті з гнітючими думками. Увечо- рі відвозили її назад на Лукіянівку тільки на те, щоб за кілька хвилин почути знов скрегіт отвираних две рей і тихий шепіт корпусного: „Хто у вас єсть на букву „ХА“, со- бірайтєс на допрос" . . . Слідчі змінювались, але метода в них усіх була одна. Часто почи нали допит питаннями' про зовсім несуттєві справи (мабуть, щоб змилити чуйність в’язня"), щоб знечевя перервати „дружню ба лачку" несподіваним запитом, які були політичні партії і зв’язані з тим прізвища людей. — На попередніх зізнаннях ви твердили — продовжував слідчий, переглядаючи течку з паперами Христини, що ніколи не були за кордонами Польщі, а це що? Те атральним рухом підсунув перед Христину малу книжечку, щось як пашпорт. Христина глянула й сама не знає, як це сталось — розсміяла ся вголос. Це ж книжка Каси Хво рих, яку мав кожен працівник пе ред війною. — Врйош, заревів слідчий і гуп нув пястуком об стіл. — У пан ській Польщі не було здоровної опіки над трудящим народом! Це ж пашпорт, що його видавало УВО своїм членам, висилаючи їх за кордон на перевишкіл. Христина перестала сміятись. Вона чула про те, що НКВД про являє буйну фантазію у вишуку ванні провин „державної зради". Але ця безглузда комбінація роз лютила її. Зі злістю глянула вона на цю тупу голову, що наладована мов стрих —- різними доктринами і гаслами, як щастя мас ітд. кори стувалась ними, „опрацьовуючи" в’язнів. — Погляньте на дальші сторін ки цього „пашпорту", там прочи таєте вислід мого лікування на грудну недугу, сказала спокійним, твердим голосом Христина. — Грудна недуга, зареготався — ми тебе вилікуємо з іншої не дуги — з брехні, о так, ми тебе вилікуємо . . . Натиснув ґудзика на столі і кинув злющим голосом енкаведистові, що увійшов: — Відведіть її на шіснадцятий номер! З напруженими нервами ішла Христина крутими коридорами вниз, серед могильної тиші. Час до часу спалахували контрольні світла, що сигналізувало набли ження арештанта. Тоді конвоїр зараз же обертав Христину облич чям до стіни, щоб не бачила про хожого, а потім плеском у долоні давав знак, що дорога вільна. Христині пригадалась Лєна, як повернулась однієї ночі зі слід ства покривавлена, побита. — То на шіснадцятому номері так мене вирядили, шептала підпухлими у- стами. — Закидають мені співпра цю з українськими націоналіста ми . . . Я не видержу довго, Хри- стино, я збожеволію! •— Пречиста Діво, не опускай мене, зідхнула глибоко Христина, входячи до невеликої, ярко освіт леної залі. — А, новий гість, рознісся хри пливий голос з-поза писемного стола. — Сідайте. Христина розгублено розгляну лась. По стінах залі ржаві плями й маленькі дірочки, долівка приси пана піском . . . На столі тарілка з канапками, кілька пляшок і на ган, а поза тим усім худе лице з гострим носом і дві скісні шпарки очей, які мов п’явки впилися в Христину. Ярке світло боляче ра зить очі, а від запаху дешевої парфуми й алькоголю робиться млісно. Слідчий спокійно уминає канапку, попиваючи з пляшки. В залі гнітюча, напружена мовчанка. — Закурите? Зненацька звер нувся він до Христини і довгі, дра- 4 НАШЕ ЖИТТЯ - ЧЕРВЕНЬ, 1960 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
