Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Шукаю всюди Ярини, але знаходжу замість неї гарбузясту голову д-ра Айніґера між книжками бі бліотеки і Ільонку, похилену як кривульку скрипко вого ключа над партитурою; вона переписує якісь мадригалі: перо малює на п’яти лінійках темносині знаки. —• Це — каторжна робота, дівчино! Вам треба б машинки до писання нот, де кожна черенка переда вала б одну вартість ноти, павзи,. або інший музичний символ. Вена мусіла б посуватися горизонтально і вертикально, так щоб ви могли нотувати акорди. Д-р Айнігер цікавиться: — Невже є такі машинки? Кумедний доктор! — Що з того, що нема, але могли б 'бути. Му зичні видання мабуть дорогі, як Ільонка так виси люється. Д-р Айніґер видивляється на мене. Я не люблю музейного й бібліотечного повітря, тому виходжу під сонце. Ярини ніде не найдеш. Аж ось Шардон кладе свою руку твердо на моє плече. — Бо в добі ренесансу, Марку, люди були різьблені з усіх боків. Сьогодні мало' хто грає, як Айнштайн, на скрипці і, як Швайцер на органі. Ми непересічні, якщо взагалі, то тільки в одному, і в тому одному нас перевищать інші. (Хто ще говорить про Лукасєвіча і його сенсаційну нафтову лямпу?) Між єзуїтами найдете знаменитих, майже 'безіменних спе. ціялістів теоретичних наук, у медицині доконується операцій, про які не то Парацельзій, але ні Кох, ні Пастер не мріяли, та якраз така спеціялізація, такий колективний розподіл праці, робить із людини свердло в широкому Божому світі. Хотілося б бачити її знов у трьох вимірах, і вірте: я особисто дав би їй навіть дозвіл на помилку. Всі вже знають про Шардонове священицтво. Я почуваю себе відкиненим від його довір’я, бо ці лими роками ми листувалися з ним, деколи зустрі чалися навіть у ЛювенІ й у Парижі, але він ніколи не говорив нічого про себе. Мені він завжди вида вався емеритвм з пенсійкою, або чудаком-маркізом, що живе, як убогий поет, і займається славістикою, щоб життя не збридло докраю. Я навіть не мав ніяких сумнівів бра ги від нього час до часу грошові додатки до своєї марної стипендії, бо знав, що якби він на йшовся у потребі, я віддав би йому радо свою остан ню драхму. Хто знає цього Шардона? Може він такий надзвичайно стриманий, щоб не ділитися тим, що йо.му найдорожче? Він відгадує мої думки: — Слухайте, Марку. Дехто рятується в дивац тво. Я вам не 'бороню вважати Шардона, байдуже, чи він абе, чи ні, Ярининим паяцом. Я і так не повний священик. Кардинал хоче, щоб мої латані легені ди хали еспанським повітрям. Я можу їхати ешелоном просто в кардиналовий палац, бо диваки мають по цілому світі приятелів, як знаєте. Але ви вибрали таку можливість, і вона, хоч не дуже ідеальна, дає мені змогу бути знов у якійсь . . . парафії. — Ви ж не проповідуєте, Шардоне, не моралі зуєте і не навертаєте нікого з нас. — Що ж ви! — обурюється Шардон. — Дума єте, що я — пані Сабіна? , Дивлюся на постать, як одягнений вішак, на бу рякову хустку і полинялий парасоль. — Ви зовсім не схожі на абе, Шардоне. —• Ет, молодий друже. Я знаю одного видатного композитора, який поважно радить хористам ковт нути метроном і компонує свої прекрасні твори при банальній радієвій музиці. .. Раджу вам не задивля тися на обкладинку. Тепер чую в його голосі хрипіння і зусилля. Ну, і як поводиться еспанське повітря? — Мені, поможе тільки Люрд. — До нього треба віри. Шардон гороїжиться. — В мене вона є. А ви, молоді, звикли вважати її свого рода комфортом, що незвичайно простим способом розв’язує всякі гордійські вузли. Віра — то не вигідне міщанство. Ви ще не скоштували тра гедії віри. А я вам скажу: християнство — це єдиний справді трагічний світогляд, мужній і безоглядний; ви ще про це колись довідаєтеся. Ну, Бог з Шардоном! Жука з іільонкою вертаються пізно до шатер, бо їм прийшло на гадку оглядати ще андалюзійські танки і самим потанцювати. Тут же за полотняною стіною розрізняю темнокрашений Яринин голос та Ільончині трелі: — . . . Прийшов один, знаєте, і перекидував столики з шампанським, палив інших танцюристів цигаркою, пригорнув, як кліщами, та й почав шеп тати про гарячі зорі. Виявилось, що він — тореадор. Я кажу: „Сальон не арена“. А другий був собі гру бенький, кругленький,, як Санчо Панса, якраз мені по підборіддя. По званні — фризієр, себто: цирулик,. ха, ха! Севільський цирулик! — А Жука? — Жука тільки придивлявся. Смішний. Каже,, що почуває себе завжди, як у театрі, але на актора не надається. От і дівчата! Кроки глухнуть у піску, голоси мішаються з гаморами літньої ночі. Але ось хтось закрадається в моє шатро. Циган, чи хто? Тут багато їх волочиться. Запираю віддих і намагаюсь розібрати в темряві. Д-р Айніґер! Він упився трохи. Сідає коло моїх ніг і починає хлипати. — Докторе Вишня! Ви така здібна людина, гм... ви просто геній, або може в вас які особливі стосунки до міцних цього світу. Стільки ідей . . . Я, знаєте, гм... не маю ніяких магічних знайомств, я їм не цікавий. Тому, знаєте., гм . . . я радше здійснюю чиїсь ідеї. Чи не хочете . . . продати мені свій патент на ма шинку до писання нот? — Дарую вам його, докторе, добраніч. — Ні, заждіть, не так. Напишіть мені, що дозво ляєте даром використати вашу ідею і гм . . . підпишіть кров’ю. —• Що ви! Між лицарями нема посвідок; слово вистачає. Я 'беру його за плече,, але він не йде. Пригадує собі ще щось. — Докторе Вишня, я хочу відкрити лік проти пістряка. З чого маю зробити гм . . . антибіотик? — Але ж докторе! Хіба я чорнокнижник? г г НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1960 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top