Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Вовк 4 вітражі Комічно жестикулюючи паяц виявляє свою крайну самітність. Нараз голос, як дзвін: — Я сповню тобі три бажання. Чого хочеш? Паяц лякається, падає на коліна, рачкує, під носить вгору білі, задовгі рукави, що закривають йому руки, і каже: -— Хай зорі оживуть. Він дивиться вгору, закинувши голову далеко, штовхає пальцем у небо, зривається на ноги, підска кує і перекидається в повітрі. — Сферичний танок, спектральні розети, ко смічна музика! Прикладає долоні до губ, як трубку: — Хай вітер виросте в Великий Шум, хай гора говорить! Нараз стається щось несподіване. Довкола нас мусіла вже довше гудіти буря, якої я не чув. Вітер лопоче кущами, комета прошиває гай, і краплі дощу гасять грім, аж сичить. Але паяц на своїй уявленій горі б’ється в груди і кричить: — Великий Шум! Коріння над коронами! Роз кришені скелі, як м’якушка для горобців! Але я можу ще висловити своє останнє бажання. Хай . . . Тут вітер заткнув йому рот. Паяц хоче говорити, булькоче щось хрипло, мучиться, підносить безрукі рамена до неба, то до серця, нарешті падає, бездуш ний, ні середині сцени. Немилосердний вітер зараз задирає завісу. Я кидаюся рятувати паяца, але Ярина, усміхнена (неймовірне!), сховала його вже в валізу і завива ється шальоновою хусткою. — Ходім! Ми біжимо через Кордобу під густим дощем, між двома рядами білених стін,, причепурених глечиками з папороттю. Через порталі з кованого заліза глипа ють на нас чисті атрії, виложені кахлями або випу клими каміннями, що аж віють свіжістю. Тут і там — ваза з кущем живих троянд, або дерево обвішане довгастими цитринами. Ярина мовчить. Великий Шум забрав їй мову. Ага! Тут і наша „пирхавка", але де ключ до неї? Діти в порталях кажуть, що шофер у соборі. Під біло-червоними арабесками Ярина покрила волосся, і квіти мантилі виглядають вишивані цегля стим. Хлоп'ячий хор співає якраз григоріянський ,,Intro i tu s “, бо сьогодні неділя. Ярина бере мене за руку і показує другою на бічний вівтар. А там, сухий, костистий, неначе свя тий з катакомб, якого вигребли і поставили правити Службу Божу, стоїть .. . Шардон! Його голос не сеться пласко як голос еспанського дзвона, і ризи висять на ньому трохи так, як на вішаку, але обличчя зовсім згублене в молитві, і навіть коли обертається благословити вірних, які стоять довкола в нерівних групах — здається, що його розгублені очі проти нають земне і добачують якийсь новий вимір. Тепер я пізнаю, що мені завжди нагадувало в ньому отця Атанасія. Ми стоїмо, здивовані. Ярина плаче беззвучно і крутить па пальці свою обручку. Я не знаю, що болить більше: любов, чи безвихідність любови. * Здається, що коли пані Сабіна вичищує дім з одного демона — сім їх преться назад. Вона завжди, вертаючися з церкви, в лихому настрої. Хоч те добре, що не вішає собі на виріз коло шиї, що ділиться внизу як дві діжки тіста, хреста, тільки агатового слона на щастя («бо вона забобонна), і мимохіть пригадується смерть нещасних тварин у трясовищі. Вона розм’яжджує новий Вавилон: навертає жінок, які одягаються в чоловічий одяг (тут Ільонка дістає голку в погляді), одружених, які шукають по світі пригод (це про Ярину), безбожників і апостатів. Ільонка запевняє з місця, що штани, які вона носить, таки справжня її власність, а не якогось мужчини, і пані Сабіна аж напухає з досади. Шардон виглядає розсіяний, хитає головою до своїх думок, але Дримба сідає собі напроти докто- рової і починає тоном змовника: —• Я зовсім з вами згідний, добродійко. Так, так -—- кінчиться світ. Хтось там — святий Йосиф чи Іван Хреститель — писав, що коли жіночий слід стане подібний до козячого, тоді Страшний Суд — вже близько, Ну, а пригляньтеся до відтиску чере вичка з високим підбиттям, чи воно не подобає на козячий слід. Ваш ні, очевидно. Вам радше, гм . . . Так, так — кара Господня ті легкодушні діви, апо- стати, чорнокнижники й душогуби! А таки найбільша кара — ті гроби побілені, як говорить Святе Письмо, які не. добачують колоди у власному оці і витиць- кують ближньому кожну скалку. Що вони не ро блять зі святині подружнього життя? Ярмарок, кажу вам, бо вони вірять властиво тільки у власну безпо милковість, л за плащиком моральних слів росте їх грішне сало в єгипетську піраміду, за якою годі до глянути яке духове ядро. Це — зовсім несподіване у Дримби, який блис нув на закінчення своєї красномовности золотим зу бом. Усі присутні виявляють йому прихильність у по глядах і усмішках. Пані Сабіна розкриває рот, який застигає на хвилину мов у мертвої риби; потім, со пучи, мов який передпотопний іхтіосавр, зникає у своєму шатрі. Д-р АйнІґер бере Дримбу ня вино і говорить тепер завжди про нього ,,feiner K erl“. Ми вже доїхали до Севіль’ї, і ціле товариство розходиться по місті: одні в собор, інші по екзотич ній Еспанській площі або в Альказар. Виходжу з зо лотої залі і любуюся зеленим світлом зі саду, яке пливе через вирізувані залізні віконниці. Чи то Ярина перейшла? Ні, то тільки вітер колише помаранчу між листям. Повітря таке ласкаве, густе від пахощів міц ного зілля і далеких вигуків ядерної мови.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
