Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
На ці слова нагло стало тихо. Лиш качка вспіла ще, нахиливши ся до 'вуха квочки, шепнути: — Мабуть, .вона сама з’їла, лу кава. Так-так! — Говори, що знаєш! — гнів но закокотав півень, потрясаючи грубим, почервонілим гребенем і загрібаючи грізно острогами. — А знаю! — Так сорока. — Отож я бачила це на власні очі: Зернятко лежало отут, надійшов Івась, підняв зернятко, заніс на цвітник і запорпав у землю. Ще й сказав: — За півроку з цього зер нятка буде отаке велике стебло, а на стеблі колосок, а на колоску тридцять зерен! Ого! — тішився Івась зі свого діла і затирав руки. По цих словах мовчанка трива ла ще хвилинку. Дивувалися. Перша схаменулася квочка: — Це брехня, ще й до того об мова! По-перше: Навіщо Івасеві брати зернятко та ще й тицяти йо го в землю, коли він має їх повно в коморі? По-друге: я ніколи не повірю тО'бі, щоб із одного зер нятка зробилося, невідомим спо собом — аж тридцять! Це брехня! Це якесь твоє нове обманство! Ціле товариство притакнуло, а качка й собі: — Так-так-так! Ваша правда, кумо! І я, на своєму житті, що три ває ось-ось рік не одно диво ба чила. Отож, я і .випадково бачила і колоски, про які мова. Одного разу, я лоплила потоком, а там, бачу понад берегом повно колос ків нависло,, але високо, мені над головою. Але щоб вони мали щось спільного із землею? Ні, і ні! І я ніколи в це не повірю; хотіла я покуштувати цей колосок, вийшла на беріг і лиш відгризла від стеб ла, як нагло над’їхав човном цей дурний фармерів синок та й бах- бах! по мені із дубельтівки. Агій, пек тобі! Я дала нурка у воду, та мало не вдавилася цим колоском, що в дзюбку. Так-так, стільки я й запам’ятала! — Ага! А бачите! Так і моя правда, колоски є на світі! — Так сорока. — Ех, пусте! Навіщо вони кому здалися? — казав півень. Далі сорока спитала: — Ну. добре. А звідкіля бе реться це зерно, яке ви щодня їсте? — Якто, звідкіля? Ясно — з Марусиної миски. От що — так півень. — Або із кошичка — докинула квочка — коли хочеш знати. — Ха, ха, ха! —- засміялася со рока. — Че-че-чекайте півроку, я вам покажу, самі побачите. Я знаю де це зернятко закопане! Таки бу де з нього — тридцять! — Бач, яка хитра! Аж півроку чекати! — А хто ж нам заручить ся, що так довго житимемо? Ку ряче життя коротке. Ні, якщо ти така мудра і хочеш своє довести, то покажи нам зараз цю штуку! З одного — тридцять! А сорока: — Цур-цур вам! Не довірки, неуки! Ви звичайно -— далі свого подвір’я світу не ба чили! Паркан вам усе заслонив! — Ех ти, — так півень. Я на цьому подвір’ї і квітнику кожну грудку землі своїми пазурами пе редер, а ніколи більше одного зер нятка знайшов! — І я. і я, — притакнула квоч ка. — Ні! Я ніколи тобі не повірю. Йди ти, брехлива сороко, на село людей дурити! Не говори неправ ди, бо малі діти слухають і готові тобі повірити! На це сорока страшенно роз сердилась: — Цур, цур, цур вам, темні ви незнайки! Чер-чер-через темноту світла не бачите! Не даром то ка жуть: „Курячий розум короткий!11 Ух, -—- закректала люто й ще до дала — „Хто у світі не бував, той і дива не видав11. — Зачекотіла і полетіла, ще й хвостиком завер тіла. Минуло літо, настали жнива. Наш пташиний двір жив собі по давньому, нікого не бракувало. Одного разу десьто, ні звідси,, ні звідти, надлетіла ціла зграя го робців і плахтою припала якраз у кутику квітника та на паркані. Вони зразу зчинили великий ґвалт і гармидер. Цьвірінкали, крутили голівками, наче чомусь дуже ди вувались. Занепокоєний півень миттю ско чив на паркан розганяти зграю дармоїдів та збагнути, що їх заці кавило. Але якось не завважав ні чого незвичайного. Зіскочив з паркану, аж тут нагло щось хрус нуло йому під ногами, зашелесті ло, вдарило чимсь важким по гре бені і впало додолу. Здивований півень, глянув — що це? Якась дивна рослина: стебло золоте, а на кінці — шишка не шишка, пуплях теж ні, — а що? Та як не крикне: — Гей, там, всі сюди, до мене! Ку-ку-рі-ку! Кер- кок! — Розбирайте, що це таке за диво! (Докінчення на обгортці) ЦУР, ДУР ®ам, темні ви незнайки! Рисував Тарас Михалевич, 14 р. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
