Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олег Лисяк Атойді от рєшотки, заключонная! Важкий віддих підносить висох лі груди старої жінки. Свистить щось, коли вона з трудом відди хає, грає щось у її легенях. Її об личчя невиразне й лиш коли Ок сана підносить голову, бачить на тлі заґратованого віконця бараку вигострений профіль жінки, що вмирає. Вмираюча підносить повіки і ба чить Оксану, осяяну сріблистим сяйвом місяця. — Це ти Сяню, каже вона й витягає похуділу ру- *) У видавництві Гомону України появилась повість Олега Лисяка „Лю ди таїкі, як ми“. Подаємо уривок із неї, що був відчитаний на авторському ве чорі О. Лисяка у Филаделфії, Дітройті і Ню Йорку. ніше й тому краще розуміти. Може час від часу читати й хтось інший. А коли всі дещо поговорять спри- воду прочитаного, це привчатиме сприймати не тільки зміст книжки, а й критично ставитися до зазна чених у ній явищ. Важливим виховно-культурним чинником були б кіно й телевізія, якби вони мали відповідні програ ми. Але треба зауважити, що дітей дошкільного й молодшого шкіль ного віку зовсім не слід брати в кіно — вони там нічого не розумі ють, тільки втомлюють свій зір і слух, що неґативно впливає на їх нервову систему. Підлітків можна пускати на фільми, зрозумілі для них (наприклад постановки Діз- нея), інакше в них розвивається поверховість сприймання, вони дивляться пасивно, без жодної ко- ристи для себе. Те ж саме можна сказати й про телевізію. Програми для дошкіль нят такі неестетичні й такої не високої якости змісту, що їх мож на дозволяти дивитися тільки ду же рідко (стоїть же телевізор у хаті!). Молодшим школярам мож на хіба раз-два на тиждень пока зати деякі фільми. Слід спрямову вати їхню увагу на краєзнавчі й і- сторичні програми. Наші батьки не надають уваги ку, щоб торкнутися стверділої й покритої мозолями руки молодої, що клячить коло неї. -— Що. тето Катрю? — Сянко — чи вже почалося... — Ні, тето, шепотом відповідає молодша. — Починаємо завтра вранці. Завтра, коли з чоловічого табору подадуть сиґнал. Я говори ла з їх провідником у маґазині, де я працюю. — Шкода... -— Чого вам шкода, тето? — Шкода мені дитино, що я вже не побачу того... Може воля ваша вже близько... А мене вже не буде. -— О, теточко! Ви встанете, Ґер- да пішла за ліками на санпункт, вас візьмуть до лікарні... природі, як безмежному джерелу знань, тому й діти тепер не цікав ляться природою. їх не вражає ве лич і досконалість її та могутність Творця її. Літом діти бувають з батьками біля моря, озера, в лісі, проїжджають мимо полів, городів, садків. Так легко при цьому пока зати їм ознаки різних дерев, збіж жя, квітів — це зацікавить дітей, заохотить і самих придивлятися до всього, запитувати батьків, вивча ти все, що бачать у природі. А ще більше б вони відчули природу, якби самі хоч трошки попрацюва ли в квітнику, на грядці городини чи в садку —- це була б для них і корисна розвага. Діти люблять розваги, але не завжди вміють культурно органі зувати їх. Старші мусять без зай вого втручання непомітно-якимсь дорученням чи порадою допомог ти їм. Проводячи час зі своїми приятелями-однолітками, діти ма ють бути чемними в своїх взаєми нах, проявляти свою ініціятиву й уміти рахуватися з ініціятивою ін ших. Батьки ж мусять служити при кладом своєї культурної поведін ки й уміти організувати дітей так, щоб усі заходи приносили їм не тільки радість, а й користь. — Не хочу до лікарні, Сяню! Хочу тут бути з вами... доки ви не вийдете завтра вранці. Доки сонце не засвітить... Рута? — Я тут, пані, відповідає альто вий голос. -—- Я коло вас. —- Нарешті ви коло мене... Те пер ми разом. А колись нас дещо ділило... Чи справді багато, Руто? Ви чуєте мене? — Чую -—- відповідає альтовий голос — лиш я не знаю, що вам відповісти, пані... пані Катре. — Не знаєте, Руто? Ви ж усе знали, кожну відповідь вміли знай ти, а тепер... — А тепер ми всі тут разом -—- снується по голові Оксани Кур- ганської. —- Тета Катря, що її су дженого, кажуть, вбили націона лісти, Рута, що була провідною в ОУН, я, що привела мене сюди любов... всі ми разом, у цьому млині. Всім нам прийде однаковий кінець. Не пані Карті Таран, Руті Гайдай, Оксані Курганській — а нам, безіменним, українським жін кам... Хіба хто знатиме, який кі нець постиг нас у цьому далекому, забутому, невідомому світові та борі? Як багато сталося три роки то му, того ранку, коли впав мій О- рест, коли останню ґранату кинув собі під ноги Волянський, коли згинув і той, що я його мала осте регти перед Мартою Івановною Дибик. Як багато сталося від того часу... Ще одне слідство, ще один суд, десять років важких робіт для Оксани Борисовни Курган- ської. Як дивно йде людське життя... Не лишилося вже мені нічого, хіба те, що станеться завтра, коли ти сячі в’язнів вийдуть перед дула автоматів... Коли станемо віч-на- віч перед тічнею собак і людей із собачими серцями. Добре, що зо мною Рута, моя товаришка. Давно, коли ще не було „запрещонної зони“, вартів- ничих веж, щонічних важких при мар, коли ще не було возиків із вугіллям у копальнях, ми були то варишками у школі, засушували перші незабудьки, зібрані на до линах за Стрийським Парком... Ру 4 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1960 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
