Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олег Лисяк Атойді от рєшотки, заключонная! Важкий віддих підносить висох лі груди старої жінки. Свистить щось, коли вона з трудом відди хає, грає щось у її легенях. Її об личчя невиразне й лиш коли Ок сана підносить голову, бачить на тлі заґратованого віконця бараку вигострений профіль жінки, що вмирає. Вмираюча підносить повіки і ба чить Оксану, осяяну сріблистим сяйвом місяця. — Це ти Сяню, каже вона й витягає похуділу ру- *) У видавництві Гомону України появилась повість Олега Лисяка „Лю ди таїкі, як ми“. Подаємо уривок із неї, що був відчитаний на авторському ве чорі О. Лисяка у Филаделфії, Дітройті і Ню Йорку. ніше й тому краще розуміти. Може час від часу читати й хтось інший. А коли всі дещо поговорять спри- воду прочитаного, це привчатиме сприймати не тільки зміст книжки, а й критично ставитися до зазна чених у ній явищ. Важливим виховно-культурним чинником були б кіно й телевізія, якби вони мали відповідні програ ми. Але треба зауважити, що дітей дошкільного й молодшого шкіль ного віку зовсім не слід брати в кіно — вони там нічого не розумі ють, тільки втомлюють свій зір і слух, що неґативно впливає на їх нервову систему. Підлітків можна пускати на фільми, зрозумілі для них (наприклад постановки Діз- нея), інакше в них розвивається поверховість сприймання, вони дивляться пасивно, без жодної ко- ристи для себе. Те ж саме можна сказати й про телевізію. Програми для дошкіль нят такі неестетичні й такої не високої якости змісту, що їх мож на дозволяти дивитися тільки ду же рідко (стоїть же телевізор у хаті!). Молодшим школярам мож на хіба раз-два на тиждень пока зати деякі фільми. Слід спрямову вати їхню увагу на краєзнавчі й і- сторичні програми. Наші батьки не надають уваги ку, щоб торкнутися стверділої й покритої мозолями руки молодої, що клячить коло неї. -— Що. тето Катрю? — Сянко — чи вже почалося... — Ні, тето, шепотом відповідає молодша. — Починаємо завтра вранці. Завтра, коли з чоловічого табору подадуть сиґнал. Я говори ла з їх провідником у маґазині, де я працюю. — Шкода... -— Чого вам шкода, тето? — Шкода мені дитино, що я вже не побачу того... Може воля ваша вже близько... А мене вже не буде. -— О, теточко! Ви встанете, Ґер- да пішла за ліками на санпункт, вас візьмуть до лікарні... природі, як безмежному джерелу знань, тому й діти тепер не цікав ляться природою. їх не вражає ве лич і досконалість її та могутність Творця її. Літом діти бувають з батьками біля моря, озера, в лісі, проїжджають мимо полів, городів, садків. Так легко при цьому пока зати їм ознаки різних дерев, збіж жя, квітів — це зацікавить дітей, заохотить і самих придивлятися до всього, запитувати батьків, вивча ти все, що бачать у природі. А ще більше б вони відчули природу, якби самі хоч трошки попрацюва ли в квітнику, на грядці городини чи в садку —- це була б для них і корисна розвага. Діти люблять розваги, але не завжди вміють культурно органі зувати їх. Старші мусять без зай вого втручання непомітно-якимсь дорученням чи порадою допомог ти їм. Проводячи час зі своїми приятелями-однолітками, діти ма ють бути чемними в своїх взаєми нах, проявляти свою ініціятиву й уміти рахуватися з ініціятивою ін ших. Батьки ж мусять служити при кладом своєї культурної поведін ки й уміти організувати дітей так, щоб усі заходи приносили їм не тільки радість, а й користь. — Не хочу до лікарні, Сяню! Хочу тут бути з вами... доки ви не вийдете завтра вранці. Доки сонце не засвітить... Рута? — Я тут, пані, відповідає альто вий голос. -—- Я коло вас. —- Нарешті ви коло мене... Те пер ми разом. А колись нас дещо ділило... Чи справді багато, Руто? Ви чуєте мене? — Чую -—- відповідає альтовий голос — лиш я не знаю, що вам відповісти, пані... пані Катре. — Не знаєте, Руто? Ви ж усе знали, кожну відповідь вміли знай ти, а тепер... — А тепер ми всі тут разом -—- снується по голові Оксани Кур- ганської. —- Тета Катря, що її су дженого, кажуть, вбили націона лісти, Рута, що була провідною в ОУН, я, що привела мене сюди любов... всі ми разом, у цьому млині. Всім нам прийде однаковий кінець. Не пані Карті Таран, Руті Гайдай, Оксані Курганській — а нам, безіменним, українським жін кам... Хіба хто знатиме, який кі нець постиг нас у цьому далекому, забутому, невідомому світові та борі? Як багато сталося три роки то му, того ранку, коли впав мій О- рест, коли останню ґранату кинув собі під ноги Волянський, коли згинув і той, що я його мала осте регти перед Мартою Івановною Дибик. Як багато сталося від того часу... Ще одне слідство, ще один суд, десять років важких робіт для Оксани Борисовни Курган- ської. Як дивно йде людське життя... Не лишилося вже мені нічого, хіба те, що станеться завтра, коли ти сячі в’язнів вийдуть перед дула автоматів... Коли станемо віч-на- віч перед тічнею собак і людей із собачими серцями. Добре, що зо мною Рута, моя товаришка. Давно, коли ще не було „запрещонної зони“, вартів- ничих веж, щонічних важких при мар, коли ще не було возиків із вугіллям у копальнях, ми були то варишками у школі, засушували перші незабудьки, зібрані на до линах за Стрийським Парком... Ру 4 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1960 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
