Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше інтерв'ю Видвигаю людину Дуже важко відповісти на пи тання, коли й де я почала писати? Уважаю, що початком моєї літе ратурної роботи були два віршо вих рядки, написані у віці 9 років: А серденько моє в’ється І, мов риба об лід, б’ється. Написавши цих два рядки з од ного маху, я відразу ж страшенно сконфузилась через їхню незугар ність, ібо у віці 9 років дитина вже розуміє, що серце не може ,рити ся", оскільки не є подібним ані до хмелю, ані до гадини, а щодо „ри би об лід“, то воно було занадто оклепаним. Зрештою всякі „сер денька", чи там інші „риби об лід“ були надто жалюгідними, щоб ви словити бодай тінь того великого, незясованого смутку і тієї солод кої тривоги, ЩО Є (ВИ слідом потягу до чогось надзвичайного, прита манного, мабуть усім тим, хто на роджений із мистецьким вірусом у крові. В кожному разі в мене ці почування прокинулись досить рано й мучили мене дошкульно са ме тому, що я їх не могла ні ви яснити, ні зрозуміти. Отже, саме цих два рядки вва жаю початком своєї літературної діяльности, хоч одночасно' вони 'були гробовим віком над моїми претенсіями до поезії. Після того мені ніколи-ніколи не приходила до голови навіть тінь думки — стати поеткою, а тим часом вичут- тя поетичносте слова у мене роз винуте більше, ніж у неодного на шого (хай вони мені дарують!) поета. Як сьогодні пригадую собі оцю величезну касову книгу (її десь розстарав дідуньо), де я почала „писати". Автім, хто зна, чи саме ця книга й не спровокувала мене до писання, а не, скажімо, до ма лярства. Мене інтригували стовпці цифер, незрозумілі вислови, чер воні й блакитні лінії впоперек, сторінки, виповнені часами лиш до половини, часами початі, а то й зовсім чисті. Вони 'справляли на мене враження чогось таємничого, магічного й велемудрого. Я видер ла сторінку з нещасливим віршем і спалила її. Але стара касова кни га потягала мене далі. — Я мушу щось писати, переслі дувало мене, але я не знала, що саме. І я почала ставити в касовій книзі також свої знаки і цифри. І вони були також таємничі, такі таємничі, що їх ніхто, а також і я сама не розуміла. Це не вдово ляло й не заспокоювало, та й зрештою, я сама була надто да лека від того, щоб встановити при чину дивачного, душевного ста ну. А причиною був незаспокоє- ний голод чогось гарного, надзви чайного, чогось такого, що було б цілковитою протилежністю до об ставин, серед яких протікало моє дитинство — дитинство понуре, жорстоке і багате виключно в тем ні барви. Бажання писати жило в мені завжди: я писала довжелезні до машні завдання на літературні те ми, писала листи до своїх това ришок, писала щоденники, які, звичайно, потім нищила зі стра ху, щоб вони не попали комусь у руки. Отак пробігли шкільні роки в пізнанні й шуканні чогось ін шого, як щоденне життя. У шіснадцять років життя я вже почала продумувати над тим, чи й справді не спробувати мені сил в якомусь журналі, але не зважи лася. Це видавалось мені завели ким зухвальством. А пізніше, вже зрозумівши, що я зумію написати щось, коли не краще то й не гір ше від того, що друкувалось, зро зуміла й те, що впрягшись до лі тературного воза, я не зможу пи сати так, як хочу, лиш так, як тре ба, як накажуть і як пишуть усі інші. Продажність не лежить у моїй вдачі й тому я махнула ру кою на своє покликання. І так проминули роки. Не бу ло в них літературної творчости, але й не було порожнечі. Бурхли во кипіло життя, кидаючи людину в провалля підсовєтської дійсносте та підносячи її на висоту бунту проти сіризни життя. І коли тіль ки дихнулось нам вільніше, я ста ла знов писати. Що саме найрадше описую з того життя? Видвигаю ЛЮДИНУ. У нас чомусь забули про цей го ловний персонаж усякого життя і в підсовєтському побуті замість живих людей виступають маски: москаль (обов’язково в лаптях), енкаведист, колгоспник, інтелі гент ітд. Духове життя представ лене дуже спрощено в той час, коли воно власне було дуже скомпліковане. Характерів і ти пів із їх інтимним внутрішнім світом також' мало. Застеріга юсь, що я не читала деяких нові ших творів, як „Буйного вітру" Багряного і „Ротонди душогуб ців" Осьмачки. Тому мій осуд мо же бути несправедливим. Але не залежно від того я вважаю, що найцікавішим і найтяжчим є зма лювання саме людей у більшо вицьких умовинах. Політичних моментів уникнути не можна, бо підсовєтське життя тим саме ха рактерне, що там політика нама гається влізти в найглибші заку тали людської душі й видушити в ній все особисте й людське саме через те, що воно є ворогом біль шовизму. А всеж люди мали щось своє, інтимне, неподільне, недо- НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, I960 9 Ольга Мак Ukrainian novelist Olga Мак, re cipient of the award in the re cent Literary Contest of WFOWU
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
