Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Мала людина і море Марта Тарнавська Довкруги замкової гори стояв наповнений водою р і вчак, а за ним високий вал із частоколом, де були віконечка для стрільців-обо- ронців. Були над рівчаком і три зводні мости — але зводити їх не доводилось. Ця штука не вдава лась навіть братчикові Маркові, а він тут старший. Мости кожно- часно руйнували, як тільки на ови- ді показалися вороги. Опісля бу дували їх наново. На найвищій вежі княжого замка майорів пра пор. Невеличка голуба стрічка від маминої суконки, прикріплена до надломаного держальця лопатки, виконувала своє завдання якнай краще. Вона лопотіла на вітрі, мов справжній прапор, і відбива лась іскорками гордощів у зіни цях Марка-будівничого. Коли на фігурі поблизу загоря лась смоляна бочка — знак, що на замок наступають татари (іно ді це були турки або москалі) -— спершу руйнувались мости, а то ді наставала справжня боротьба. Максимові це було довподоби. Руйнувати замок пісковими куля ми було куди цікавіше, як його будувати. Ось він однією ногою ступив на замкове подвір’я, роз валив охоронну башту та з тріюм- фом витяг держальце з голубою стрічкою. Братові штовханці по могли йому зрозуміти, що таке геройство зовсім небажане. Уті каючи, кинув голубу стрічку у воднистий рівчак. Сердитий бра- тік кинувся було здоганяти, але роздумав мабуть, бо повернувся з півдороги і заходився знову бі ля свойого замка. Максим побіг до моря. Ще ми нулого року він тікав від цієї во ди ,,що йде до мене" і боявся та ємничого шуму —- але тепер він з морем у великій згоді. „Мені подобається цей великий басейн,“ каже він мамі. „Хто його видумав? Бозя? А хто води налив?" Максим скраєчку вступає у во ду і дивиться, як на нього котить ся гамірна білогрива хвиля. Хвиля розбивається ще далеко попере ду і до Максима добігає тільки бі лий шум, що маленькими кружаль цями розпливається при березі. Насмілившись, Максим ступає крок уперед і маленькими руче нятами пробує уловити жмінку бі лої морської піни. „Чому піна у морі біла?" і він біжить уже, щоб засипати маму запитаннями. Пляж, мов величезний квітник, горить яскравими кольорами. Он де їхня велика парасоля, зелена у жовті смуги. Максим біжить туди й зупиняється біля зеленого пле теного лежака. Він нерішено ди виться одну мить на закутану бі лим рушником жіночу постать. Оченята його вражені несподі ванкою. Це не мама. Але поки пролунала незмінна чужомовна фраза „Як ся маєш, маленький хлопчику?" Максим помітив уже іншу зелену парасолю і побіг ту ди, не оглядаючись. На піску лежала його ще вран ці покинута лопатка. Ах, яка ра дість! Він же так довго шукав її. Треба конче розказати про знахід ку Маркові. Але поблизу не вид но ні Марка, ні його замку. Замок нагадав братові стусани й забуту власну провину. Хлоп’я знову о- глянулось за зеленою парасолею. Але й тут з-під широких солом’я них капелюхів дивились на нього байдужі незнайомі обличчя. Шукаючи, пішов навмання пля жем. Нововіднайденої своєї ло патки не випускав із рук і вона -— небагато менша від нього самого — тягалася за ним позаду та, стрибаючи по викинутих морем мушлях, залишала в піску нерівну, ледьпомітну доріжку сліду. Знову йшов до моря. Біля води хлопчаки прокопали канал-стру- мок і морська хвиля, щоразу забі гаючи сюди, коливала хлоп’ячі ко раблики. Ось воєнний літаконо- сець — точнісінько такий, як той, що стояв учора за виставовою шибкою. А поруч яхта з трьома вітрилами і мале індіянське кану. Хлопці прокопували тепер дру гий рівчак і Максим зацікавлено приглядався їхній роботі. „|з струмків один, найбільший, назі вають всі Дніпром. В ньому чов ики гуляють поодинці і гур том ..." цю казочку він знав на- пам ять, але казка тепер нагадала зараз же маму і він, покинувіїїи хлопців, пустився знову шукати маминої парасолі. Він уже не шукав зеленої пара солі з жовтими смугами, він ди вився під кожну парасолю. Але всюди сиділи ті самі іужі смаглі люди, в окулярах . з темними шкельцями, в капелюхах з різно барвної соломи. (Докінчення на ст. 10) З НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1960 ської політики зрозумілі — то й для Союзу Українок Америки це корисне. Відкривається нова арена виступу, зв’язків і контактів. З-поміж розмов і дискусій на З’їзді найбільше закріпились у пам’яті три зустрічі. П-ні Петерсон, голова “Women for Freedom ,” яка недавно тому вітала проф. Лева Добрянського на окремому вечорі у Ню Йорку, дістала від мене кілька слів признання за свій виступ. Її постать тісно зв’я зана з протибольшевицьким фронтом в Америці й тому заслу говує нашу піддержку. Друга ■— п-ні Кітінг, представниця клюбу в Торонті, яка радо виявила охо ту співпрацювати з українками. Вона пізнала їх під час своєї пра ці в Канаді. А третя — це молода студентка Ман Сіл Пай із Кореї, яка студіювала в Америці при кладне мистецтво й хотіла б як найкраще зорганізувати цю ділян ку у своїй батьківщині. її зруйно ване господарство шукає за дже релами збуту й тому вона вдячна за кожну, хочби найменшу вказів ку. Оце наші підсумки З’їзду. Які б вони не були, все вказує на те, що наша участь в таких зустріч- чях необхідна. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
