Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Софія Парфанович На Чорному Острові Сонце зійшло, появились мая ки, і пристань, і чайки над кораб лем. Просунувшись по гладі Ат- лянтику він перестав вистукувати ритм водяної мандрівки і прясти позад себе селединово-білі жмути пінної пряжі. Ще декілька разів стукнула шруба, зашуміла вода під буртою і корабель станув у Нассав, пристані архіпелагу Ба- гама. Аквамарінна зелень морської затоки ожила плюскотом шоколад них тіл у її глибину. Чорно-бру натні хлопці, голі тіла, впоясані на бедрах, чорні, кучеряві голови. —- Кинь гроші! Кинь гроші! Коли срібно-сяюча монета пада ла повільно у глибінь, тоді бру натні стрункі тіла поринали в неї й виносили її в зубах. Мідяки си пались на поміст і діти ловили їх на льоту і збирали з землі, клюю чи неначе курчата зерно. Вони ма ли спромогу добути трохи грошей із землі й води, оці муринські ді ти. Невисока горбовина, покрита напереміш зеленню й невисокими будинками. Білі, рожеві, випалені сонцем і пальми поміж ними. Хита ють віялом листя і шумлять сипко у вітрі, що прибіг із моря, щоб погрітися в обіймах острова. No березі колоніяльні англійські готе- пі з вежечками. І тишина малого острова. Вузькі вулички залиті сонцем. По них ходить поволі чорна лю дина. її тільки й видно. Бо вона є всім на цьому острові. Біла люди на — це власник великих будин ків і турист. Перша десь у Лон доні, Манчестері чи Ню Йорку. Другі хвилево приміщуються в їх ніх. готелях. Оце, якраз приїхали кораблем, щоб побути тут два-три дні, купити без податку міцні єв ропейські напитки, пахощі, шовки, фотоапарати. А дехто, щоб про відати острів. * На березі — станки з солом’я ними виробами. Шоколадні жінки *) Нарис, відчитаний 7. травня на ювілейній зустрічі Нашого Життя у Ді- тройті. плетуть і вишивають торбинки, капці, капелюхи й різні дрібниці. З пальмового й агавного волокна. Багаті помислами невичерпного народнього мистецтва, завжди жи ві твори людського ума. Сипко шумлять австралійські сосни, що не пахнуть і не є дере вами, тільки стріпатими, високими кущами-мітлами. * Повозка. Така колоніяльна, на одного коня. На високому кізлі візник, а на сидженнях чотири ту ристи. Напевне предок цієї повоз- ки примандрував із Еспанії. Візник час від часу показує якийсь буди нок, сад, вежечку. Гості дивляться байдуже на ці нецікаві об’єкти. Потім виходять, щоб пройтись по твердині, з якої колись хтось бо ронив острова. Навіть дві гармати свідчать про те. А коли ви не пішли й залиши лись у повозці, візник повертаєть ся й розказує: ...війна. І я боровся за Комон- велт. Показує шрам від шрапнеля на нозі. ...думаєте цей дрантивий візок мій? Нічого ми тут не маємо. На лежимо до візків, а візки до ко гось. І ті, що вас перевозять човна- !ми, і ті, що їдуть блискучими таксі. ...з чого живемо? З туристів. * Човен із скляним дном. Крізь нього видно дно океану. І чорний перевізник пояснює. На білому вапні мертвого ко- ралю й раковини темно-вишневі їжатці, великі кущі коралів і гу бок. Соняшне проміння, просіяне крізь прозору аквамаріну лягає на дно, освічує зелені поля водорос- лів, різнобарвних риб. * Чорна людина грає на мандоліні і співає нудко-танковим ритмом: Багама-мама, Багама-мама і за те теж просить монет до під ставленого капелюха. Її зуби ся ють, її очі блестять. Як чорні дія- манти на полях, де гонять негрів до праці батогами. І гості повторя ють рефрен: Марієн, Марієн, Ма- рієн... І пісня-речитатив каже щось про те, що вона не любила його. Оця чорна Мерієн. В Південній Африці, де ллєть ся їхня кров, народилась воля чор ної людини. Тієї, що ходила з O'- паскою на бедрах і з великими ковтками в вухах. Родиться воля для тих, що їх гонять батогами. А тут ще мир. Поза бурими, пу стими неужитками, позаду острова їхні житла. Малі ліп’янки з глини, засипані пилом землі, що від пів року не бачила дощу. Безліч ді тей, без одягу, з твердими, від на родження босими ногами. Як вони живуть на землі, що не родить нічого? Є носіями, возіями, провідника ми, кельнерами, поліцистами, ри балками, ловцями коралів. Вироб ляють речі й прикраси з соломи, раковин, дерева й кости. Стриба ють за монетами й приспівують ту ристам. Є всім на чорному острові, що дрімає у стіп пам’ятника королеви Єлисавети Першої і кількох гар мат. Є досконалими музиками і Ка- лігісо -—- богиня їхня. * НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1960 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
