Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Софія Парфанович На Чорному Острові Сонце зійшло, появились мая ки, і пристань, і чайки над кораб лем. Просунувшись по гладі Ат- лянтику він перестав вистукувати ритм водяної мандрівки і прясти позад себе селединово-білі жмути пінної пряжі. Ще декілька разів стукнула шруба, зашуміла вода під буртою і корабель станув у Нассав, пристані архіпелагу Ба- гама. Аквамарінна зелень морської затоки ожила плюскотом шоколад них тіл у її глибину. Чорно-бру натні хлопці, голі тіла, впоясані на бедрах, чорні, кучеряві голови. —- Кинь гроші! Кинь гроші! Коли срібно-сяюча монета пада ла повільно у глибінь, тоді бру натні стрункі тіла поринали в неї й виносили її в зубах. Мідяки си пались на поміст і діти ловили їх на льоту і збирали з землі, клюю чи неначе курчата зерно. Вони ма ли спромогу добути трохи грошей із землі й води, оці муринські ді ти. Невисока горбовина, покрита напереміш зеленню й невисокими будинками. Білі, рожеві, випалені сонцем і пальми поміж ними. Хита ють віялом листя і шумлять сипко у вітрі, що прибіг із моря, щоб погрітися в обіймах острова. No березі колоніяльні англійські готе- пі з вежечками. І тишина малого острова. Вузькі вулички залиті сонцем. По них ходить поволі чорна лю дина. її тільки й видно. Бо вона є всім на цьому острові. Біла люди на — це власник великих будин ків і турист. Перша десь у Лон доні, Манчестері чи Ню Йорку. Другі хвилево приміщуються в їх ніх. готелях. Оце, якраз приїхали кораблем, щоб побути тут два-три дні, купити без податку міцні єв ропейські напитки, пахощі, шовки, фотоапарати. А дехто, щоб про відати острів. * На березі — станки з солом’я ними виробами. Шоколадні жінки *) Нарис, відчитаний 7. травня на ювілейній зустрічі Нашого Життя у Ді- тройті. плетуть і вишивають торбинки, капці, капелюхи й різні дрібниці. З пальмового й агавного волокна. Багаті помислами невичерпного народнього мистецтва, завжди жи ві твори людського ума. Сипко шумлять австралійські сосни, що не пахнуть і не є дере вами, тільки стріпатими, високими кущами-мітлами. * Повозка. Така колоніяльна, на одного коня. На високому кізлі візник, а на сидженнях чотири ту ристи. Напевне предок цієї повоз- ки примандрував із Еспанії. Візник час від часу показує якийсь буди нок, сад, вежечку. Гості дивляться байдуже на ці нецікаві об’єкти. Потім виходять, щоб пройтись по твердині, з якої колись хтось бо ронив острова. Навіть дві гармати свідчать про те. А коли ви не пішли й залиши лись у повозці, візник повертаєть ся й розказує: ...війна. І я боровся за Комон- велт. Показує шрам від шрапнеля на нозі. ...думаєте цей дрантивий візок мій? Нічого ми тут не маємо. На лежимо до візків, а візки до ко гось. І ті, що вас перевозять човна- !ми, і ті, що їдуть блискучими таксі. ...з чого живемо? З туристів. * Човен із скляним дном. Крізь нього видно дно океану. І чорний перевізник пояснює. На білому вапні мертвого ко- ралю й раковини темно-вишневі їжатці, великі кущі коралів і гу бок. Соняшне проміння, просіяне крізь прозору аквамаріну лягає на дно, освічує зелені поля водорос- лів, різнобарвних риб. * Чорна людина грає на мандоліні і співає нудко-танковим ритмом: Багама-мама, Багама-мама і за те теж просить монет до під ставленого капелюха. Її зуби ся ють, її очі блестять. Як чорні дія- манти на полях, де гонять негрів до праці батогами. І гості повторя ють рефрен: Марієн, Марієн, Ма- рієн... І пісня-речитатив каже щось про те, що вона не любила його. Оця чорна Мерієн. В Південній Африці, де ллєть ся їхня кров, народилась воля чор ної людини. Тієї, що ходила з O'- паскою на бедрах і з великими ковтками в вухах. Родиться воля для тих, що їх гонять батогами. А тут ще мир. Поза бурими, пу стими неужитками, позаду острова їхні житла. Малі ліп’янки з глини, засипані пилом землі, що від пів року не бачила дощу. Безліч ді тей, без одягу, з твердими, від на родження босими ногами. Як вони живуть на землі, що не родить нічого? Є носіями, возіями, провідника ми, кельнерами, поліцистами, ри балками, ловцями коралів. Вироб ляють речі й прикраси з соломи, раковин, дерева й кости. Стриба ють за монетами й приспівують ту ристам. Є всім на чорному острові, що дрімає у стіп пам’ятника королеви Єлисавети Першої і кількох гар мат. Є досконалими музиками і Ка- лігісо -—- богиня їхня. * НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1960 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
