Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ПОЕТЕСИ Щоб сказати бодай коротко про всіх поетес, що живуть і діють у нашій поневоленій Батьківщині, треба багато місця. Бо за далеко неповною статистикою їх нарахо вується понад два з половиною де сятка. Тому хотілось би відзначити лиш тих, що своєю поетичною творчістю заслуговують на увагу. Серед поетес, які належать до старшого покоління і які ще й сьо годні пишуть, треба відзначити Марійку Підгір’янку, Олену Жур ливу, Наталю Забілу й Агату Тур- чинську. Остання правда, крім вір- ців, пише ще драми, як от напри клад п’єсу „Любов, як перстень, не має кінця", що її уривок був дру кований у періодичній пресі в 1959 році, але про це мова буде окремо. Доля галицької поетеси Марійки Пдгір’янки показує, які жахливі у- мови гніту й неволі приніс із собою московський большевизм. Де була, що робила, як жила Марійка Під- гір’янка — довший час нікому не Марійка Шдгір’янка Mariyka Pidhirianka the oldest of the now living women poets in Ukraine. було відомо. Аж ось раптом у жур налі „Жовтень** за серпень 1959 p., що виходить у Львові і йменується органом Спілки Письменників У- країни, появляються нові її вірші „Впали роси", „Трактористка й косар“, „Моя земленько“, „В піо нерському таборі", „Помічники". Вірші, датовані 1956-59 роками, супроводжені редакційною крити- ко-біографічною нотаткою. Із тієї нотатки мало що довідаєшся про життєвий шлях поетеси, натомість уміщені там вірші кажуть про мо ральний терор большевиків; над жінкою-письменницею, що змуше на славити у своїх поезіях режим неволі. Але найбільшим моральним глу мом над старою українською по етесою був крок, коли правління Спілки Письменників України що йно на початку I960 р. прийняло Марійку Підгір’янку у члени Спіл ки! При чому разом із нею був при йнятий якийсь Віктор Брезицький, що написав лиш кілька нарисів і працює партійним секретарем в од ному з районів Станіславської об- ласти. Таким чином талановиту, досвідчену поетесу поставлено по руч того, що не лиш далекий від справжньої літератури, а ще й сто їть'на службі її нівечення, як та кож нівечення її творців. Олена Журлива виступила в у- країнській, підсовєтській літера турі ще в 20-тих роках, уже на той час із віршами про індустріяліза- цію, очевидно, з захопленням тією темою. Проте Журливій, як і бага тьом тодішнім українським літера турним кадрам, не вдалося вислу житись перед окупантом і вона так само якийсь час була „пропаща без вісти". У 1958 р. у в-ві „Ра дянський Письменник" вийшла її книжка „Поезії", до яких увійшли вірші 1924-56 pp. та вірші остан ніх літ. Як пройшли „серединні" роки поетеси, між тими „перши ми" й „останніми" журнал „Віт чизна", що подав інформацію про появу тієї книжки, не пише. Він лиш подає, що в „Поезіях" Жур ливої оспівується розквіт радян ського краю ітд. Що це за поезія можемо собі уявити. Це видно хо ча б із віршів Журливої, опублі кованих в останньому часі. Напри клад „Пишайся, рідна батьківщи но" (Жовтень, ч. 4, 1959) -— тра фаретно-барабанний твір, позбав лений крихітки живого чуття. Або у, вірші „Здійснилась мрія віко вічна" (Жовтень, ч. 4, 1960), який деклямує про „нову добу комуні стичну"... Ці вірші є скорше паро дією на дійсну творчість. Подібне бачимо в Аґати Турчин-, ської, хоч ради справедливости треба їй признати неабиякий лі тературний талант, досвід і школу. Але знову ж її здібностям і вмін ню заважає казенна, „соцреалі- стична" проклямація большевиць- ких гасел. В журналі „Вітчизна" (11, 1958) наприклад була надру кована велика поема Турчинської „Останній день Борканюка". З формального боку поема написа на вправно. Але вже сам факт, що поетеса взялась оспівувати боль шевицького партизана, закинено го під час II. світової війни в Зах. НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1960 З Наталя Забіла Natala Zabila, a lyric poet, made her fame through poems for chil dren. Петро Кізко
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
