Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— Та-а-а-к? -—- здивувалася Ся- ня, і побігла до мами. — Мамо, а то можна так: Люби ти школу і нашу хату? І пса Бур ка, і кицю Мірку, і рибки, і квітки в городці? — Але ж можна, моя доню, не лиш любити, але й старатися про все, як давніше. І наша Сяня, мов нічого й не було, на радощах взялася за свою звичайну роботу. З і стола зібрала посуду, і пес Бурко дістав від неї велику кістку, а киця Мірка остан ки обіду. ! рибкам в акваріюм змі нила водичку. А коли з коновоч- Катруся й Миколка слухали, як тато оповідав їм про свої пригоди в лісі, ще як він був лісничим у Рідному Краю. Оповів їм, як дикі свині оборо нялись від голодних і в о в к і в . Моло деньких пацяток дали до середини, а самі стали в півколо й вовки не могли доступитись, щоб схопити молоде, ще безборонне пацятко. Сила диких свиней у гурті є вели ка. Вовки все падають жертвою роз’ярених диких свиней. Лиша ються від них самі кістки. — Татусю! — питає Катруся.— Чи в Америці є вовки? —- Є їх досить, але вони не є такі страшні, бо домашні звірята добре схоронені, фармери мають зброю і боронитись не тяжко. От, я краще оповім вам, діти, як боро ниться від далеко сильніших за се бе мале звірятко, що зветься ,,смердюх“. Діти почали сміятися. Вони не чули, щоб були звірятка, які зва лися б ,,смердюхи“. —- Розкажіть, татусю, що то за звірятко? — прохали діти. — От тут, в Америці, живе не велике, гарне з вигляду, звірятко. Ростом не більше за котика. Лап ки короткі, хвіст великий, пухна стий. Зуби не страшні, пазурі не великі, а цього звірятка бояться і люди, і звірі. — А чого його боятись? — пи тає Миколка. —- Це звірятко, як я казав вам, називається смердюх. Він підпу скає близько до себе людей і їх ніколи не боїться. Оповідав мені кою води в городці бігала від квіт ки до квітки, то вони з вдячносте кивали до неї пахучими голівками. І при цій роботі така була рада, що десь то поділася її здумана гордість. Ввечорі, змучена, при горнулася до мами і шепнула: —- Мамо, а завтра мені знов тре ба йти в школу на науку, а по на уці... —• По науці, моя Сяню, дальше будемо собі обі ів хаті господари- ти, так, як сьогодні. Добре? І мама погладила свою школя рочку Сяню по голівці та поцілу вала. один фармер, що господиня помі тила, що в льоху стало пропадати м’ясо, протягом кількох днів. Вона подумала, що це діло кота й стала закладати всі входи й виходи. Та це не помогло. Тоді куховарка рі шила сама прослідкувати злодія. Раз уночі почула вона, що щось у пивниці ,,газдує“ й пішла поди витись. Там побачила невелике звірятко. Ціле буре, хребет білий, мордочка витягнута з білою смуж кою посередині. Звірятко сиділо й спокійно дивилось на господиню. Вона кинулась на нього й хоті ла вдарити його палицею. Та ще не встигла вдарити, як звірятко обернулося задом до неї і чимсь хлюснуло їй просто в лице. В цій хвилині рознісся в льоху такий страшний сморід, що не можна бу ло дихати. Господиня не знала ку ди втікати. Побігла до хати, тут зустріла її фармерка, почула смо рід і втекла від неї. Сморід розійшовся по цілому домі. Господиня не могла ні відми тися, ні відчиститися. Прийшлось викинути з льоху всі харчі, так во ни засмерділися. Отак це звірятко борониться від напасників і за це дістало назву смердюха. — А чому воно так смердить?— питає Катруся. — От, бачите, одні звірята бо роняться зубами, другі рогами, а смердюх має коло хвоста особли вий мішочок, з якого може в кож ній хвилині виприскати дуже во- нючу теч-рідину. Цим борониться і рятується від ворогів. Навіть зві рята не зносять його смороду. — Оповідали мені, — продов жував далі батько — що раз дове лось одному подорожньому ночу вати літом на дворі, під відкритим небом. Уночі з’явився смердюх. Собаки напали на нього. Нараз рознісся на подвір’ї та кий сморід, що подорожній трохи не задушився. Корови почали рев ти на ціле горло. їм теж не до сма ку був цей сморід. Собак кілька днів ніхто не пускав на подвір’я, доки від них не відійшов сморід. От так це невелике звірятко вміє боронити себе. •—- А тепер ідіть спати! Вже піз но. В неділю підемо до зоологіч ного садку подивитись на смердю ха. Добре, діти? — Добре, добре, татусю! — Добраніч! Вуйко Квак НЕВІДКЛАДНІ СПРАВИ Що не день, то в мене справа Невідкладна і цікава — В мене ляля є чудова, І потрібна їй обнова: Гладдю, хрестиком і в строчку Я їй вишила сорочку І сплела їй черевички, І пошила дві спіднички, Й фартушок рясний з перкалю — Приберу я нині лялю... Сяють щастям в неї очі, Мов подякувати хоче. Варвара Гродська МАЛЕНЬКЕ ДІВЧАТКО Хоч маленьке я дівчатко, Говорити вмію гладко. І учуся вже читати, Бо негарно дармувати. Як читати вміти буду, Все читатиму без труду: А найбільш казки цікаві Про князівен кучерявих. Раді тато і матуся, Бо й писати я вже вчуся. Як навчуся я писати, Напишу листа до тата І до мами й до бабусі Від — ученої Марусі. Р. З а в а д о в и ч Смердюх ^41 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1960 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
