Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
€ я н я Олена Цегельська Нетерпеливо ждала Сяня того дня, коли нарешті почнеться на ука. Вона дуже тішилася, що піде до школи. З великою цікавістю розпитувала маму: — А як там, у тій школі, буде?.. А що мені там робити, що гово рити?.. То знов, клопоталася новою теч кою, книжкою, зшитками, олівця ми. перами і т. ін. Вкінці прийшов цей радісний, новий день. Школа дуже припала Сяні до вподоби. Не могла досить надиви лися й надивуватись цій школі. І сама школа, і пані вчителька, і ді ти. її серденько так радісно било ся, коли разом молились, а потім, коли пані вчителька так поважно, так ясно говорила, то кожне слово було для неї важне та зрозуміле. А коли пані так голосно прочи тала її власне ім’я, подумала про себе: „Бач, я уже не мала Сяня, я вже Оксана Матвіївна, школярка! Ото, -— подумала ще — аж тепер бу дуть усі мені дивуватись... От, чо го то я доступила!" І ця радість так вдарила їй у го лівку, що нагло Сяня дуже згор діла. Вона івидалася собі дуже важною особою. Зі школи йшла з високо задертим носиком. Так — ще чого доброго! — як би так па дав дощик, то міг би попасти у ці носові дірочки. Аж тут надійшов знайомий пан Ґурський і задержався. — О! — сказав. — Яка жвава школярочка! А як там у школі •першого дня було, Сяню? На це Сяня, замість вклонитися і чемно відповісти, ще вище задер ла носика, надула губоньки і щось буркнула. Пан Ґурський лиш головою по крутив, сказав: Но, но! — та й пішов. А далі Сяня ще й не вспіла фірт- ки до свого городчика відчинити, як уже пес Бурко кинувся її ві тати. А вона: — Йди, ти! Не торкай мене! Не бруди нового плащика, не хапай зубами за течку! І не думай, що я буду з тобою гратися! Я вже школярка! На це Бурко сумно звісив голо ву і поплентався до хати. — Няв-няв! — уже на порозі ха ти почала тертися до її колін улю- — І не думай, що я буду з тобою гратися! Я вже школярка! блена киця Мірка. Думала, що Ся ня скочить по тепле молочко для неї. Де там! Майже гнівно відсу нула кицю від себе, аж мама зди вовано глянула від кухні. В хаті не скинула з себе нової суконки. На рибки в акваріюмі — яким щодня змінювала воду — на віть не глянула. Повагом, нога за ногою, вийшла до городчика. Там, на стежці, лежала коновочка до підливання. Айстри, бальсаміни й троянди сумно позвішували голів- ки, наче просили: — Ох, підлий нас, Сяню! Бачиш, ми гинемо від спраги!.. А вона їм у відповідь: — Не надійтеся, що я буду ту г хляпатися з водою і підливати! Не думаю! Я від тепер не ваша Сяня. Я школярка! — й гордо пішла до своєї кімнатки. Там щось перевертала у своїй течці та бурмотіла. А мама: — Сяню, а що ти там робиш? Йди-но, накрий стіл до обіду! — Але ж, мамо, я не маю часу! Я вчуся! Пані вчителька сказала: „Вчіться пильно і в школі і вдома “. А отець катехит казав вивчати „Отче наш" і я вивчаю. — Але ж ти давно вже „Отче наш" знаєш, навіщо тобі вивчати? — Що з того, мамо, що знаю... Ану ж забудуся... Мама здивовано здвигнула пле чима, а до тата сказала: — Що за переміна зайшла з на шою Сянею! Не пізнаю її, так згорділа. Вже мені в хаті не по магає, ні, як то кажуть, „за зимну воду не возьметься". Лиш наду лася, мов пава, і пишно походжає. Думає, що Бог зна, яка важна... По обіді мама в кухні, а татко на подвір’ї, то в гаражі щось май стрував. Сяня дальше нічого не робила, лиш походжала. Ніхто не звертав на неї уваги, не дивував ся. Вкінці це все їй надокучило. Підійшла до гаражу: — Татку, а я вже школярка! — Знаю, доню, знаю. Від тепер разом рано будемо виходити з ха ти, — я на працю, а ти до школи. Ну, а по полудні я ще буду вдома мамі помагати, щось направляти. Я, знаєш, Сяню, і в хаті мушу пра цювати... — А я, татку, а я? — Ти, доню, хоч уже і школяр ка, а вдома ти, як і давніше — на ша поміч, наша мала господинька. НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1960 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
