Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Фейлетон „Заощадила" (Побутове) ■Мій день щасливий — то че твер. По-перше — дістаю платню, а по-друге — всі крамниці відчинені до дев’ятої години. Тож забуваю про втому, міняю чек і біжу від разу до міста. Але не думайте, що я марнотратна. Я все купую з за ощадженням. Іду тільки туди, де пишуть: ,,Випродаж! Ощаджуйте 25%, 50%, 75%!“ Але в цім приємнім підприєм- студіювати, вона вступила до Ін ституту Народньої Освіти (колиш ній Державний Університет ім. Св. Володимира) на історико-філоло- гічний факультет і закінчила його, в 1928 р. як історик. В часі студій проводила курси неписьменних у Києві разом із іншими студентами. Перед Марією Олександрівною відкрилась праця вчительки. Та її спеціяльність стала на перешкоді, бо історії не вільно було не-пар- тійній людині вчити. Лиш коротко працювала в Бориспольській агро- профшколі за фахом. їй прийшлось часто міняти предмет навчання і вона вчила математики в Вінниці і в Вінницькому районі, а навіть ні мецької мови, яку змалку вивчила. Вчителювала вона до 1943 р. в се редніх школах і технікумах і за той час придбала добрий педагогічний досвід, хоч збагнула до дна важ кий шлях радянського педагога! На еміграції вернулася знов до улюбленого фаху. Навчала фізики й математики в Торговельному Лі цею в Міттенвальді і заходилась коло видання народніх казок для дітей. У 1948 р. переїхала з ро диною до Англії. Не зважаючи на свій вік, станула до праці у фа бриці і працювала, як і всі на тиж невій ставці 4 ф. Стала членом Со юзу Українців у Британії і Орга нізації Українських Жінок, де уві йшла кілька разів до Управи. У Рочдейлському Гуртку була три роки головою. Та найбільше спрямувала свою увагу на укра їнську дітвору. їй удалось промо- стві псує мені настрій мій старий. Він ніяк цього не може зрозу міти. Ось і тепер. Як тільки відчинив мені двері, то відразу: — А, вже бачу тащиш цілу ку пу! І навіщо то щотижня купувати й купувати? — Чекай, старенький, -— кажу я, щоб його задобрити. -—- Ти як побачиш, що я накупила, то зараз маком сядеш. стити дорогу дитячим садкам тим, що в pp. 1950-52 у своїй хаті збирала дошкільну дітвору що суботи та навчала її. Коли садок перейшов до Дому СУБ-у, допома гала йому як інструктор та при імпрезах. Потім уже, коли засно вано школу в Рочдейлі, вона ста ла першою її вчителькою, зорга нізувала перші курси виховниць дитсадків у Бері у 1954 і в Рочдей лі в 1956 р. та співпрацювала з журналом „Праця в дошкіллі", що його видавав СУБ, як практичні поради для педагогів у веденні у- країнознавства. Читала лекції з української історії для студентів- заочників у Рочдейлі. Видала під ручник про ведення дитячих сад ків, що вийшов заходами СУБ-у на циклостилі. Розробила тему про „Старогрецькі міти“, й почала дру кувати їх у Визвольному Шляху. Її багата вдача вміла навіть у старшому віці та трудних умови- нах еміграції, знаходити поле пра ці. Немов бажаючи надробити те, що не можна було дати україн ській дітворі в умовинах підсо- вєтського режиму. Може й забага то навантажувала себе та не мож на було цьому дивуватись... Полишила у глибокому смутку чоловіка й дітей. Та гурт виховни- ків і педагогів Англії, що втратили в ній цінну робітну силу. Не згаду ючи про дітвору, що так багато з її вміння скористала. А ми про щаємо в ній українську жінку, що не змарнувала талантів, подаро ваних Господом і вміла поділитись ними із ближніми своїми. JI. Б. І починдю розпаковувати. — Ось, бачиш, за цю сукню я заплатила 8 дол., замість 15 дол., тобто заощадила 7 дол. Помацай: 100% вовна! — Таж тепер літо, а ти вовну купуєш! — обурився мій старий. —- Отож то й є, — кажу йому. — Ощадлива господиня теплі речі купує вліті, і так витрачає менше грошей. —• А в зимі скажеш, що немод не... — бурчав старий. — А ти, мій пророку, наперед знаєш, що взимі скажу... — кри кнула я і взялась до другого па кунка. — А тут... парасолька, чудо- люксус... Замість 9 долярів, запла тила тільки 5 дол., добто заоща дила 4 дол. Додай 7 дол., заоща джених за суконку і буде вже ра зом 11 дол. — Та навіщо тобі стільки пара соль? І та« їх ніколи не вживаєш, або губиш! — Власне тому! Пригадуєш со бі, раз я згубила в автобусі, раз у телефонній будці, раз залишила в церкві, іншим разом у крамниці і т. д. А знаєш чому? Тому, що як тільки візьму парасолю, дощ пере стає йти. А чи то моя вина? — Тож, тим більше, не треба тобі таких люксусових парасоль купувати, — договорював далі старий. — Так, то ти хочеш, щоб я віч но лиш дрантя губила? — і сльози так і пхаються до горла. — Коли ж ті чоловіки нас зрозуміють?.. Та я себе скоро опанувала і про довжую далі: — А це чудові снігівці... кош тують замість 12 дол., тільки 8... Разом я вже заощадила 15 дол. — Снігівці?.. — аж зойкнув старий. — Таж ти ніколи їх не но сиш. А зрештою це ч. 5, а ти маєш ч. 10, для кого ж вони? Боже! Які ті чоловіки дрібнич- коїві! А в мене нерви починають дри жати. Звідки взяти ч. 10, як талі за такі гроші були лиш ч. 5? І так на 4 дол. дешевше. — Хто ж їх буде носити? — заломив чоловік руки. — Хто? Справді хто? — я себе питаю. Ціла моя родина носить числа від дев’ять угору. — Ага! Вже знаю! — кажу врадувана. — Знаєш, це знаменитий подарунок 1 0 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1960 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
