Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
містя з центром. Де живе білявець? Чому призначив мені побачення на вулиці Терези? Та яке мені до цього діло? Хай живі собі й у голуб’ятнику! На „Єлисаветці“ б’є шоста. Цей костел неначе віден ський Штефансдом, каже Юлько, але менший і не та кий гарний. Поляки завжди щось копіюють. Як Сі- корки. На розі св. Терези пусто й тихо, як у поблизь кому приюті для старців. Білявця нема. Чи він ще не прийшов, а може ■був і побіг? Я трохи спізнилася. Стою під розквітлими деревами, що позасвічували свої білорожеві свічечки. Гарні дерева ■—■ каштани! Вони закривають обдряпані старі фасади й мене з посумнілим обличчям. Чому ж його немає? Може не чекати? Ніде його немає. „А на Терези заквітли каштани", брехуне! Вже не хочу чекати. Перебігаю вулицю, перейдусь до Хом’яків. Це ж пару кроків. — Куди так біжите? Куди тікаєте? Білявець вибіг Із каштанової вулички, він трохи запізнився, але він просто з лябораторії. Якийсь дуже схвильований, ще більш балакучий. Вхопив за руку, тисне її, не знаю з радости, чи від нервів. Він такий нервовий ... — Болять пальці... ай ... — Не буду, не буду. Я хотів би бути з вами ве селий, цікавий, не такий, як завжди, зайнятий ... — Щось може трапилось? — Ні, ні, нічого, — і поглянув на мене пильно своїми темними, якби безвійними, очима, прикусив пухкі губи. І нагло: — Які ви сьогодні гарні! Вам дуже підходить блакитна суконка. Це до очей. Не говоріть нічого. Мовчи і будь гарна — сказав Мопасан. Читали? Хто його не читав? — Він притиснув моє рамя до себе. — Але я не можу мовчати. Я хочу поговорити з ним про ті речі, які мене хвилють. — Пане М. Він голосно сміється. — Як ви мене величаєте! Конспірація... — він сміється. Його не спинити. Він мусить говорити, сміятися й далі говорити. Але я його спиню! — Я виїжджаю ... — Так? На вакації? — Ні, їду туди на Україну, Велику Україну ... Він і справді замовк та ще й пристанув. Відчинив навіть рота. Я побачила, що йому бракує зуба. — Справді? Чого туди їдете? Ви жартуєте? Та цеж безглуздя! І тепер я вже можу мовчати. Я лиш слухаю, що він говорить, та що я ще сьогодні може повторю старому Хом’якові. Правда, під польською окупацією образливо і важко, але з поляками можна боротися. А там діються жахливі речі. Там Москва вбиває нас нашими власними руками, там винищують українську інтелігенцію, а що ж нарід без інтелігенції . . . — Але робітникам там краще живеться ... — повторяю вперті Хом’якові слова. — Наприклад, за лізничники це привілейована кляса ... Вони вибо роли собі... — Ах, які ви наївні! Що собі вибороли україн ські робітники? Там ніхто не бореться, там терор, страх, а до того голод. Але найгірше — це русифі кація ... — А тут нам не здирають тризубів? Кажуть переносити метрику ... Білявець зло, люто дивиться на мене: :— А там не здирають тризубів, бо ніхто їх там не носить. Там бояться сказати: я — українець. Там бояться того. Там бояться всього. — Ага, це можливо. Тому і герої Хвильового чогось бояться, вони неспокійні, аж божевільні. Не сплять, не можуть спати. Та й він сам стріляє до своєї мами .., — Ви не читайте Хвильового, ви його не розу мієте ... або читайте — і він якось тепліше дивиться на мене — читайте, може ви зрозумієте, але це дуже складна література. Колись я вам скажу, чому він розстрілює матір ... Але ... ви туди не їдете, прав да? Вам чомусь хочеться мене лякати! Лякати? — якось радісно від тих слів. Білявець хоче сьогодні говорити про нас. — Про мою родину? —■ Ні, про вас і про мене. Про нас двоїх. Я не відповідаю. Що можна говорити цр'о двох чужих людей? Про нього, все зайнятого якимись таємними справами, й про мене, наївну гімназистку, що до тих справ не доросла. Але він не про справи. Ми виходимо з затемненої вулички на рясно освітле ний ліхтарем вугол і він пильно дивиться на мене: — Ви знаєте, що таке кохання? Де там знаєте! Таке почування, що висушує думки, не дає отями тись, не дає відпочинку. А ще коли в вас руки повні роботи. Ви того не знаєте, маленька гімназистко з романтичної Вульки. Для вас усе література, мрії... Я мовчу. Та коли моя мовчанка і для нього стає незрозумілою, я прохоплююся: — Мені здавалося, що ви жартуєте. Що ви ди витесь на розмову зі мною, на зустріч зі мною як на витрату дорогоцінного часу, що я ... що причина вашої ... Він перебиває мене, цілуючи руки. — Ніяких причин немає, нічого. Коли б я міг, я не відходив би від вас не хвилину, але ... Я не можу сьогодні сказати вам того, що хотів би, я не маю права. Я сьогодні непевний, і завтра не буду певний ... І тому я мовчу, ви розумієте? Ви вірите мені?. . Вірю, вірю без слів, я щаслива. Я щаслива і не дивлюсь, куди йдемо. Йдемо пройтись. Він каже, що гарно сьогодні. Трохи згодом, він якийсь незвично мовчазний. Я розповідаю про Сікорок, про Іванку, про всіх своїх товаришок. Навіть про Благенького. Я можу говорити про все, що хочу. А хочу так ба гато. Він сміється. Голосно, по-хлоп’ячому. Вже певно забув, що хотів щось важливе говорити мені й не міг. Невже забув? Ми пристанули. Власне він зупинився і з розгону поцілував мене. Цілує по очах, по волоссі, щось шепоче й тисне мене, я певно зараз упаду, хочу кричати, щось сказати ... — Мовчи й будь гарна. Мовчи, чуєш! Я тебе люблю. Я закоханий, як гімназист, як твій Благень кий, думаю про тебе, тужу за тобою, тужу за тобою,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
