Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З гучним сміхом розходимось спати. Я забула навіть за старого Хом’яка, про всі мої більші й менші клопоти, й наче після доброї комедії, швидко заси наємо, забуваючи погасити лямпочку на стіні. Ранок на Бульці. Рідко ми завважуємо красу на шого передмістя. Наші думки ніколи не затримуються тут на високій груші, що як граничний стовп відді- лює наш тихий, густий і запущений садок, зелений, вологий, повний запахів, співучий, живий — від мер- • твої, вибоїстої дороги, від незугарних касарень, з ві кон якої — недільних пополуднів — несеться укра їнська пісня. Це рекрути співають пісні своїх сіл, вплітаючи для вподоби капралів — польські слова. До нашої хати лине тільки мельодія, під звук якої родяться якісь думи, снуються якісь пляни. Нам тісно, ми душимось на малому передмісті, хоч і самі не знаємо, чого хочемо. Щоб замовкли ці стрижені го лови там у вікнах? Ні. Щоб не співали цих тужливих, наших наївно „сантиментальних" пісень? А яких? Яких? Сонце вибилося понад касарні і заглядає до на шої хати, освітлює найтемніший закуток. Навіть дра бина, що з сіней веде на горище, стала золота. Тільки сходити б по ній янголам із неба. Тато підводиться з лежака. — Дитино! Ходи, тут щось є для тебе! Є лист. Лист із невідомим почерком, гарним, енергійним. Це не Благенький, не його письмо і не ліловий кольор коверти. Лист... Я біжу з тим листом аж під грушу, на стареньку, мохом порослу, лавочку. Тут, у гущі порічок, тремкими руками воджу по кіль кох словах. ,,Хочу з Вами поговорити. Мушу з Вами побачитися. Прийдіть о 6-тій на ріг вул. Терези й св. Юра. М.“ І маленька дописка: „На Терези розквітли каштани". Я ще ніколи білявця не називала Михай лом, Михасем. Я взагалі ще ніколи не зверталася до нього безпосередньо, але знаю, що М. — це він. Саме стінний годинник видзвонює 10-ту годину ранку. Скільки того часу до 6-ої! Та раптово прига дую, що мою білу блюзку треба випрасувати, що негайно слід закрутити волосся в кучері, що ... Ах, скільки ще роботи до 6-тої, вже й не кажу про обід. Вирішила не піти на лекцію й до Оришки теж не піду — хотіла поговорити з теологом. Яка ж я дурна! Та ж поговорю про те з білявцем. Він напевно більше в цих справах орієнтується, як теолог. Моя сестра пере й дивується моїй запопадли вості. Я розпалила під плитою, принесла води, навіть двічі (матимеш у чому полоскати!), обібрала кар топлю, пішла до різника за м’ясом. Юшка весело клекоче в горшку, а я собі підспівую, аж сестра за глянула в кухню: — Ти чого така рада стала? Коза! — і пішла. Мушу попросити її, щоб мені випрасувала блюзку, або позичила свою блакитну суконку, але мушу сказати навіщо ... — Знаєш . . . Могла б ти мені позичити якусь свою суконку, може блакитну? — Куди? До Хом’яків? — Ні, не до Хом’яків ... Я маю „ранде-ву“ — З ким? — З... не можу тобі, на жаль, прізвища ска зати ... — Не можеш — не кажи. Але я б тобі не радила волочитися з тими, що їхні прізвища — табу! — говорить таким тоном, якби щонайменше була моєю мамою. Мені смішно — бо це ж саме вона вічно окутана тайною та й не вільно про ніщо її питати. А хіба ж я волочуся? От, піду, поговорю про Хо м’яка, похвалюся, що Хвильовий уже не подобається мені так, як давніш — і вернуся. — Ну, то бери суконку, тільки вважай на неї. Не сідай у ній, бо вона витягається. А по-друге, довго не сиди. Тепер уже знову час довжиться. Вже все готове. Волосся помила, висохло на сонці, обід з’їли, посуд помила, читати не хочеться. Тільки б одягнути су конку й піти. Але одягну її в останню хвилину, бож не буду весь час стояти в хаті, як стовп. Нарешті п’ята година! Мені до вулиці св. Терези вистачить двадцять п’ять хвилин, але я вийшла з хати. Йтиму поволі й розглядатиму годинники по дорозі. Перело мною, внизу маячить костел св. Магдалини. На його стрункій вежі в передвечірньому тумані вилискує білим циферблятом годинник. Не кожний, стоючи на кінці вулиці Потоцького, побачить годину. Але в мене бистрі очі. Ще рано. Обійду довкола, а тоді вернуся на місце. Скільки разів, ідучи попри ці гарні в горо дах вілли, мріяла: Ось тут, у цій палатці з ґотицькою вежечкою, хотіла б жити. Або тут, у ренесансовому палацику з капарисами й мармуровими сходами. Зу пиняюсь перед крамницею з образами. Іванка малює такі самі образки, як ті за вітриною. Вона відрисовує з карток. Але і маки, І жіночі голівки в профіль, і такі хатки на березі моря —■ може і краще виходять в Іванки. Тільки вона малює аквареллю, а це олії. До 6-тої ще п’ятнадцять хвилин. Вже хіба піду. Йду в напрямку помаранчевої політехніки, вулицею Са- піги. Ця вулиця наче моя хата або школа. Завжди на ній зустріну якусь товаришку або знайомого з ба чення гімназиста. Вона зв’язує городецьке перед Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
