Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Петро Кізко НА ПОЛЮВАННІ Батько з сином полювати Вийшли в поле, через яр. На горбу сидять зайчата, Мабуть буде з десять пар! Всі вони, немов на свято, Позбиралися у гурт. Син гука: — Стріляйте, тату, Я в траву сховаюсь тут. Батько каже: — Тихше, тихше. . . Треба ближче підійти, Щоби стрельнути цільніше, Щоб не дать зайцям втекти. Син питає: — А що, тату, Як усіх ми побемо? Не дотягнено до хати. — Але й тут не лишимо, — Каже батько. — Всіх до ’дного Ми на плечі заберем. Буде нам дохід із цього. Отоді-то заживем! Мясо заяче зїмо, А шкірки з них продамо. А як гроші роздобудем, То й багаті тоді будем. Купим свинку і корівку, Побудуємо ставок. В хаті вистелим долівку Із паркету — не з дощок. Свинка дасть нам поросята, А корівка — теличок. А як все це нам продати, Буде ще у нас й млинок. Син до батька: — Ні, мій тату, Я б нічого не хотів, Лиш коня, щоб ним літати Козаком серед степів. Осідлаю я коня І — хай вітер доганя! — Но! — гукну коневі. — Но! Та — зайців, як не було. . . Хлопця крик вони зачули І з горбочка дременули. Залишивсь порожній слід. Батько весь аж наче зблід. Грізно синові гука: — Через тебе річ така! Син: — Не винен тут я, тату, Треба б зразу вам стріляти. . . Ну, а ми обом совіти В баєчці даєм оцій: — Не збирайтесь багатіти, Як не вбили ще зайців! 1959. ПРИГОДА З БУРКОМ Біг Бурко у поле Та — бідная доле! В яму впав глибоку Ген біля потока. Вилізти не може, — Хто йому поможе? Плаче сиротина, Мов тая дитина. Почула то Мурка, Як гавкає Бурко, У поле погнала, Над ямою стала. — Гав-гав! — плаче Бурко: — Піди, мала Мурко, — Поклич но Марусю, Іди ж но, кітусю. — Не плач, бідний Бурку — Занявкала Мурка. До хати пігнала, Марусі сказала. — Няв-няв, Марусино! Візьми ти драбину, Там Бурко у полі Сидить у неволі. Драбину Маруся І Мурка — кітуся На плечі поклали Та в поле помчали. Спустили драбину Й за якусь хвилину Вже Бурко на волі В роскішному полі. І любляться тії Тваринки малії, А Бурко вважає / Ямку оминає. Д. Колатало Срібна Зірка Збірник віршиків і оповідань Упорядкувала Марія Юркевич Відбитка з „Н. Ж.“ ЦІНА 50 Ц. Замовляти в Централі СУА
Page load link
Go to Top