Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Слава Барнич Слідами матері (У 40-ліття смерти Катрі Рубчакової) Минуло вже багато літ, коли я бачила свою матір останній раз. Але її струнка постать, її чудо вий голос, її чарівний усміх ніко ли не затруться в моїй памяті. Властиво, то ми, діти., мало пе ребували з батьками. Наш театр був мандрівний, а ми ж ходили до школи. Тільки під час вакацій, або тоді, коли театр перебував у Стрию, ми могли бути разом. І то му цей час згадую все дуже раді сно. Тоді ми ■бачили, маму цілий день, могли наговоритись і нара- дуватись нею досхочу. Була вона для нас доброю, лагідною і наші дитячі проблеми старалась легко, а часто і з гумором розв’язувати. Але дивно це! Не ті радісні дні закріпились мені в пам’яті. Далеко живіше бачу її на сцені. Ось вона — Маргарита у ,,Фавсті“, співає прядучи арію-балладу про царя. Або знов вона Хо-хо-сан в опері Мадам Батерфлай слухає листа, якого чиггає їй консул (мій бать ко). Або знов вона княгиня Євдо- кія в опері „Жидівка" у чорній, оксамитній сукні-амазонці із сріб- ною паличкою в руці. Співає в тер цеті з батьком (кардинал) і своїм братом (жид Елеазар). Не забуду мами в ролі Ріти у драмі Винни- ченка „Чорна пантера і білий мед- відь“. Пригадались мені деякі моменти, коли мама вчила свою ролю. Коли вона видобувала великий, грубий зошит, я вже знала, .що вона готу ється до чогось. Її ролі були зви чайно великі й довгі і вчитись му- сіла багато. Тоді, прилягти злегка на канапі, вона уважно перечиту вала зшиток кілька разів. А потім прохала мене, щоб я її перепиту вала. А я вже чекала на те. Мости лася біля мами, на ліжку чи канапі і вдаючи вчительку, питала лек цію... Це значить, я подавала ре пліки, а мама говорила свій текст. Спочатку було це лиш механічне повторювання слів. Що далі образ даної ролі набирав життя, врешті мама забувала, що лежить на ліж ку, а я біля неї, забувала за все, що коло неї діється, перетворюва лась у Ріту, Ганну, Марію чи Юди- ту... А я вже переставала слідку вати за текстом, бо образ зарисо ваний мамою, полони-в мене... Ко ли. це була драматична роля, тоді я починала хлипати, а то й плакати ревними сльозами. А коли роля була комедійного стилю, то я від сміху не могла промовити й слова і треба було „лекцію" перервати, бо ми обі сміялися до сліз. Нераз мама розказувала про де які зустрічі й події. Багато з того призабулося, але дещо запам’ята лося. Було це, мабуть, 1909 або 1910 р. у Збаражі під час вакацій. Са ме тоді, коли там гостював театр, відбувалася місія, якою проводив наш незабутній князь Церкви, Ми трополит Андрей. Під час торже- ственної Служби Божої, яку в а- систі священиків відправляв сам Митрополит, співав театральний хор. По Службі Божій нарід ви йшов із церкви, а з ним і артисти. Тоді то приступив до них Митро полит, похвалив їх спів та бала кав із «ими. Мати моя стояла з боку та (Вдивлялася в його велич- ню постать. А тоді він підійшов до мами, а коли вона хотіла поцілува ти його в руку, .він із усміхом на те не дозволив і сказав: ■—- Вітаю вас, як нашу велику артистку. Про цю хвилину мати дуже ча сто нам оповідала. А потім друга зустріч — по пре м’єрі Винниченкової „Чорної Пан тери" У цій п’єсі зустрілись дві мистецькі індивідуальносте, бо мати грала цю ролю з Лесем Кур- басем. -По виставі (це було у Стрию) Лесь прийшов до маминої гардероби, поцілував їй руку та висловив свою радість, що врешті міг заграти, з нею свою першу, більш відповідальну ролю. А мати йому відповіла: — Якщо дальше йтимеш, Лесю, такими кроками в мистецтві, то скоро перебіжиш мене. Про Курбаса ми потім часто з мамою говорили. Вона все згаду вала його, як актора й товариша з певним зворушенням. Говорила, що граючи з ним, не можна було не піддатись його чарові, його ве ликій творчій силі. Наша публика маму дуже лю била. Любила її спів, її гру, вза галі її .появу на сцені. Цінили її також поляки й євреї, які часто, ще до першої війни ходили до на шого театру. Особливо любила ма му наша молодь. Пам’ятаю з оповідань батька, що образом Катерини в опері Ар- каса, особливо в останній дії ми- стець-маляр Олекса Новаківський так був захоплений і зворушений, що намалював картину „Зима" та вручив їй на сцені по скінченні опери. Це відбулось тоді, коли те атр давав свої вистави у Кракові. А я пригадую одну виставу в Ко ломиї, яка теж скінчилась для ма тері незвичайно. Грали п’єсу з гу цульського життя „Верховинці". Мама грала ролю Парані. Заля бу ла вщерть виповнена. При. кінці вистави оплескам не було кінця. Потім ще осібно викликали маму на сцену. Коли вона появилась, із входових дверей пройшов через цілу залю під проводом д-ра Кири ла Трильовського гурт гуцулок та гуцулів. Усі святково вбрані уві йшли на сцену й вручили їй гу цульського .виробу скриньку і ве ликий зелений вінок із січовими червоними лентами з написом „На шій артистці — Січ у Коломиї". Потім гуцули-легіні піднесли маму на свої топірці і так знесли зі сце ни. Це була направду зворушлива картина. Та ці радісні згадки закінчились. Настав один день у грудні 1-9 Г9 р. у Львові, коли прийшов до мене з сестрою наш дядько Василь Кос- сак і подав мені листа від Йосипа Стадника. Він був спрямований до мене: „Пишу Вам, що Ваша мати, а наша артистка Катерина Рубчакова вже не живе. Я залишився в Кам’янці Поділь ському, коли туди прийшли поляки й тут довідався, що Ваша мати ле жить хвора у Зіньківцях (це передмі стя Кам’янця). Зараз на другий день
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
