Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Охримович Москва сльозам не вірить! Авторка нарису, яка перейшла важ ку дорогу большевицького в’язня, на креслила вже кілька етапів у своїх на рисах („Новорічна ніч“, Н. Ж. ч. 1, і „Христос Воскрес, Марусю!", Н. Ж. ч. 4). Продовжуємо ці її нариси опи сом транспорту з Перемишля до Ки єва. Навантажились 6. січня 1940 p., у день Свят-Вечора. У темному, запльомбованому вагоні причаїлась тишина. Давно втихли прокльони, зойки й ридан ня. Перестали вже гупати з усіх сил пястуками у двері, домагаю чись їжі й палива. Покривавлені, посинячені руки, спараліжовані невиносним холодом звисають безсило при костеніючому тілі. Зникла рівнож оця вперта, том ляча думка, що просверлювала мо зок. За що це все? Що буде даль ше?... Інколи через щілини у стінах урветься в вагон вітер, жбурне снігом, засвище протяжно-глумли во в холодній рурі залізної печі і чим скорше зникає у вільний про стір. Притрушені інеєм, сірі, зібгані постаті жінок, позначені апатією, глядять бездушно кровю налити ми очима в темряву вагона. По спішний тупіт чобіт на даху і важ ке гупання молотком по дошках — уже не викликує болю в мозку, як то бувало на початку, ані не на повнює серця ляком. Хай грима ють, скільки хочуть! Від голоду і нестерпного холоду чорно в о- чах і прикрий шум у голові. Христина чує, що деревіють їй ноги, руки, що ціла слабне, що не має більше сили боротися зі сном. Безрадна, тулиться ближче до по критої інеєм стіни, а сон-перемо- жець пестливо примикає її втом лені очі... Миле й так довго ожидане тепло огортає її. Вона почуває себе так добре, так спокійно... Думки вті кають в інший, кращий світ... До її свідомости доходить враз дитячий голосок, що так настир ливо просить: — Скажи казочку, тето, таку довгу, довгу казочку про річку, що пливла між зеленими горами і пісеньку співала... — Ні, не про річку, тето, ■— перебиває другий голосок. — Ска жи про Морозця, що намалював квіти на шибах, що заморозив річ ку, щоб рибкам було тепло... Христина всміхається до своїх малих сестрінків, до їх блискучих оченят, тулить дрібні рученята у своїх долонях і так їй добре, так боляче добре. — У нас цього року маленька ялинка, — скаржиться менший. — Бо війна, тето, •— пояснює поважно старший. — Так, війна, хлопчики, і Мо розець заморозив не тільки річку, заморозив і багато... Гострий, пекучий біль проймає ціле тіло Христини. Поволі, з на тугою підносить важкі, скамянілі повіки й її очі, мов крізь мряку бачуть шпичасту шапку з черво ною звіздою... — Бо то війна, тето... — дале ким відгомоном завмирає дитячий голосок у серці Христини. В голові страшний хаос — Хри стина напружено старається зро зуміти, що сталося. Чиїсь сильні руки розтирають міцно скостенілі її руки й ноги і звідтіля той пеку чий біль. У вагоні знову плач і крик. По середині вагону височить постать „начальства", пузата фігура у мундурі, що розглядається до вкруги. А над Христиною схили лась друга, що говорить розгу блено: — Не вмирай, не вмирай! Вигуки не вгавають. Жінки обступили „начальство" й до Хри стини долітають уривки крикливої розмови: — Щастя, що впала з причі, а то напевно була б там замерзла... — Адже три дні й три ночі ні хто не заглянув до нас... -— Куди везете нас? — На „курорт"... ■— сміється злобно вісповата пика по середині вагону. — Куди везуть нас? — ледве ворушачими устами спиталась Христина молодшого конвоїра, що скилився над нею. Молоде лице під шпичастою шапкою скривилось жалісно. Він помовчав хвилину, а потім у голос відповів: — Я з Кавказу. Чудовий край! — А потім шепотом: — До вязни- ці везуть вас, а потім на Сибір... Тільки мовчи... Щось здавило горло Христині і жаль стало, що Морозець не за морозив. — Да-а, всьо в порядкє, — ві дізвалось пикате „начальство". — Агонь єсть, хлєб і кіпяток єсть, ваша „паня" жівйот, так не безпо- койтесь. Совєтська влада справед лива, завезе вас куди треба, а там, розглянуть ваші „дєла" і невинних пустять додому. А тепер пере станьте кричати й плакати, бо плач і так нінащо не придасться... Мо сква сльозам не вірить.. — закін чив він глумливо, засуваючи двері вагону. ЛУКЖ НА СТУДІЙНИХ днях СОКАЖО У ПАРИЖІ У днях 13— 15. жовтня відбулись у Парижі Студ. Дні Союзу Католицьких Жіночих Організацій. Представницею Ліги Українських Католицьких Жінок Канади була п-ні (Марта Калитовська. Наради йшли на пленум і в комісіях. Доповідь першого дня звучала „Ви могливість віри в добі матеріялізму". Наша делегатка поставила запит про засоби евангелизації поза залізною за слоною і дістала на те обширну відпо відь. Комісії мали за тему: „Проблема а- постоляту з містах", „Молоді жінки в містах і на селі“, „Проблеми апостоля- ту в країнах католицьких меншин" ітд. П-ні Калитовська включилась у працю третьої Комісії, де порушила ідею християнського виховання, з’єднання церков і згадала про Митрополита Ан- дрея Шептицького. Досвід цієї зустрічі виказав, що од на тільки представниця не в силі об служити всіх ділянок. Тому побажано, щоб їх було більше на таких важли вих зустрічах, де можна порушити наші проблеми. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
