Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— Дякую. Я знаю дорогу. І ще в таку погоду. Можна застудитися. — Вже більше не застуджуся — говорить крізь кашель. Він завжди покашлює. Пішли не полем, бо дуже прикро туди йти. Ми подалися в гущу тих малих, нерівних вуличок, що біжать від городецької рогачки до гарної стрийської дільниці. Вулиці пусті, тільки де-не-де хтось відгор тає з-перед дверей сніг, кудись уніч пробіжить го лодна, безпанська собака. Газові ліхтарні ледве осві тлюють млявим світлом пішоход. Ми наблизились до Вульки. Світязь лежить ско вана льодом. На березі схилилися верби. Ми маємо повно в черевиках води. —- Отже хай не панікує! Є речі важливіші за сільський хор. Я хочу дуже відповісти, що щось ще більш важ ливе має появитися в Орищиному житті, але знову не наважуюся. Від матури минуло всього пару місяців, а скільки змін у нашому житті вона принесла! Хоч усіх нас за рахували до зрілих людей, таких, що можуть іти са мостійно в життя, здобувати його — не всім нам були дані можливості звершувати довголітню науку чи то вищими студіями, чи то самостійною працею. — Властиво ніщо в нашому житті не зміни лося — розчаровано тягне Марійка Хомяк — одна тільки може приємність — не діставатиму двійок раз-у-раз то були собачі часи . . . ця проклята латина. . . а історія! А власне змінилося все! Вона і не зчулася, як стала гарненькою урядничкою в Дністрі й її чудове рівненьке письмо захоплювало її шефа від поліс до тієї межі, що він не довго думав і освідчився їй. Таж це був страшний успіх! Шеф може не був такий гар ний як цей Модест з техніки, з яким так гарно можна було танцювати англійського вальса, але . . . За Ма рійкою покинула дівочий стан чудова Марта. Так просто з шкільної лавки вхопив її Куньо і Марта десь пропала. Певно береже її від захоплених очей усієї студентерії заздрісний чоловік, бо якби інакше? Така гарна панна, певно найкраща з усіх панночок у Львові. За Мартою пішла черга на Лялю. Вона хоч і одружилася зі своїм Колею і якось так швидко в рік після вінчання в неї народилася гарненька донечка, не покидала своїх ритмічних танців і мрій ■— бути гарфісткою в українській симфонічній оркестрі. А далі піціла Реня. Реня вже мала нареченого, такого довгов’язого філософа, що танцював з нею на балях і навіть приходив до їхньої хати на візити. Мабуть, дуже подобався її мамці. Але коли вже матура була лише прикрим спомином, з якого вже щаслива Реня весело сміялася, в мамці змінилися пляни й філософа заступив лікар. І Реня довго не надумуючись пого дилася з мамцею. Повіддавалися десь у своїх рідних містечках на підгір’ю Ліда і Дарка, Марушка стала щасливою власницею нафтового шибу, навіть збира лася їхати до Риму на прощу й подорозі вступити до віденського Пратеру Стефа Кулицька — наш славний математик записалася на математичний від діл Львівського університету, а бідна Маланка Лу- ківна так мріяла про вищі студії, але, на жаль, і мрія ти про них не могла. У неї були тоненькі ноги і такий широкий рот! Вона могла бути хіба вченою, бо така була здібна і лиш Стефа Кулицька могла позмагатися з нею в математиці. Але вона захворіла, тільки вийшла з гімназії і померла. Яка це страшна річ ці ґальопки! Мучилася дівчина стільки літ, вино сила грубуваті жарти Чучмана, дурнуватий сміх дур них товаришок, яким не всмак були її довгі цибаті ноги, штовханці й напоминання матері, щоб чепу рилася й виглядала „як люди“ і вже її мрії — наука і може слава — мали здійснитися, а тут ґальопки! Жах! А Іринку якось так раптом схопили поліцаї і за арештували . Вона була трохи старша від нас і якась все дуже таємнича. Виявилось, що помагала в нападі на пошту. Всі пластунки їй носять їсти до тюрми. Усі ті таємні явища, що існували проти моїх не зрячих очей, набирають ясніших, конкретних форм» Таємничі сходини, наглі виїзди, змовні погляди, ляг конічні слова про звичайні речі, що мають інше зна чення, а опісля вибухи петард, напади на поштові амбулянси пов’язуються з особами, подіями, наслідки з причинами. І рівночасно я зрозуміла, що я нічого не знаю, що мої відомості, винесені з гімназії такі убогі й обмежені, що в моїй голові хаос дат, імен, баляст і з ним ні сюди ні туди. Ця свідомість сповняє мене неспокоєм. Романтика наших зелених берегів погрузиться в завмерлу ріку і буде тільки спогадом, болючим, бо тільки спогадом. Моя сестра сміється з мене. В віршах, які пишу, вона підкреслює червоним олівцем похибки. Мій пе симізм доводить її до вибухів сміху. Та коли я не ро зумію її веселости, вона веде мене до Академічного Дому, каже слухати викладів в товаристві ім. Петра Могили. Вона каже, що тут формується нова полі тична думка, що росте нове покоління на зміну опор туністам. І По перед тим поколінням має поступи тися все нікчемне й мале. Я оглядаюся цікаво. Мені показують поета Кравцева, який тількищо вийщрв з тюрми й читає товаришам тюремні сонети. Переломною стоїть білявець. Своєю високою, трОхи згорбленою постаттю заслонює всіх. Як колись Іванка, мені здається — я вступила в новий світ мого життєвого кола. Хтось може подумати, що ми зару-1 чились, що пообіцяли собі вічну любов. Нічого по дібного! Ми сказали собі, що будемо боротися й тво рити. І від того я вступила в світ ілюзійного щастя. Як легко мені відірватися від земних клопотів, від матеріяльного життя. Я не студіювала, потішившись коротку мить індексом та подихавши пахом універ^ ситетських заль. Моя уява вміла перетворити відла мок скельця в самоцвіт. Всі знають що таке кохання. І я знаю, що це таке. Я ж стільки про нього читала. Але моє кохання було не таке. Жовта шкуратяна куртка білявця, така як її носять шофери у Львові, на моїх очах мінялася й розпливалася соняшною тка ниною. Вона вгортала в себе всі радості світу. Мені здається, що тої весни всі були сповнені коханням.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
