Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Я його не впізнала. Тінь поділила його ве лике ..обличчя на дві частини: горішня жовта впала вглиб,, і..долішня синя, від заро-сту, якби надута. По середині дрижали заціплені губи. Він шукає Оришкй. Заки я зрозуміла його схвильоване оповідання, я ду- Ліала4 що він жартує, що ось-ось виявиться якась не сподіванка. Але ні! Він таки шукає своєї дружини. І до мене прийшов на кінець, майже без надії від- щукати 'її. — А..що робила Оришка там на селі? — питаю задумана, й розсіяна як і він. — Що ж? Трохи грала, трохи нудьгувала, піз ніше заходила в читальню, заклала хор і виїжджала ч а с ТО до Лі^войа, до мами. Верталася за тиждень. Ка зала, їцо нагїравляла зуби. Повеселішала і все було по' давньому. Вела хор, їздила' з ним по сусідніх се лах, — зживіалася з провінцією. Казала — . знайом люсь з теренбм. Так було до РізДва. По Різдві знову їздила: до Львова, іоч я просив не їхати. Поїхала на тиждень, мовляв, помре на селі. А оце виїхала, не слухаючи моїх прохань і погроз. Я боявся за неї, вона трохи нездорова. І мені щось наказувало ■— не пускай! Та чи я можу їй опертися? Сам висадив на підводу, Сам затулив бараницею і оце як бачите шукаю її. У батьків її взагалі не було. Де ж вона подівається весь цей час? Я розумію, може вона мала щось . . . ви мене розумієте? Але я її благав, покинь усе те! Вона ж чекає дитини .. . Ох життя, життя! Він сидить у ямці нашої запалої канапи, голову підпер руками, голова ж посивіла! Може я без серця? Хай мені вибачить цей засмучений чоловік, я все ще маю в тямці Орищину нехіть до цього подружжя, я спокійна. Мені здається, що Оришці нічого лихого не може трапитись. Вона розумна, обережна, добра. Я заспокоюю того старшого пана простими словами. Він підводить на мене глибокі, сумні очі й питає: — Ви певні, що вона не робить нічого ризи- ковного? Та чи мені це краще знати? Хіба він не знає, з чим приїздив його рідний брат, про що говорили, що робили? А він сам? Він трохи заспокоївся. Випив гарячої кави й закурив. Я пообіцяла розвідати. Ще так недавно бідькалася Орищина мама, на віть говорила стурбовано, що хто його зна, може й справді було Оришці не нав’язувати нікого. Ли шити з Романом. Він студіює, не бавиться в політику і за два роки буде інженером. Але, що ж? Сама пива наварила, сама п’ю. Ця практична жінка нічого не знала. Вона дивилася на свою Оришку як на саму себе. їй хотілося колись вийти заміж, мати родину, власну хатку на Личакові, фортепіяна для доньок, а Оришка така дивачка! Ех ви, модні панни! Ви самі не знаєте, чого хочете! Я не могла не відповісти їй, що Оришка добре знаіе, чого хоче. А тепер виглядає* що й чоловік своєї Оршііки не знає. Він каже: вона мене перескочила і це я сам' їй у тому допомагай'. Я запевнила його, що Допоможу йому, розвідаю. —- У вас товаришки на! Богданівні, MOkete це зробити, тільки обережно, обережно.- ; Все життя живемо обережно! Вся Орищина Мо лодість була одна обережність! Віє, свище, дує в очі західній вітер. Може вже весну принесе. Відлига. Моєї- сестри нема. Мушу сама по воду бігти,' мушу*барити їсти й заспокоювати тата, що зима минає; Думаю','передумую'до кого піти там на Богданівку. І тоді пригадую одну- семінари-* стку, Вену. Вже ніч западає. Вже зовсім темно, тільки біліє дроти темного неба сніг. Маленькі богданівські хатки присіли в, кучугурах, закутались, щоб їх ніхто не займав. Не дуже легко потрапити, коли не. знаєш адреси, тільки пригадуєш, що хата близько церкви, іцо мінією помальований дах. Запитати б Славки Мельник, але ні! Треба обережно: Під церквою го монять люди. Може між ними знайду знайомого, може її саму? Але ні, самі незнайомі. Хтось зачепив мене. Та й справедливо. Чого поночі, чужа тут, та ще й дівчина. — Куди це так пізно? — якийсь знайомий го лос. Оглядаюсь і зупиняюся. Це В лфдко . — Пане Влодку! Які добрі боги! Я вас так по требую. — Ви що? Знову з чимсь ознайомлюєтесь? сміється він. Але мені не до жартів. Я прошу його провести мене кілька кроків. Він готовий і дальше мене.провести. У нього багато часу. — Ну, кажіть, що таке? Без причини не забіг ли б із Бульки у таку завірюху. Він у тоненькому пальті, але заслонює мене від вітру. Розказую, все докладно. Усе те, що говорив теолог, виключаючи тільки його брата з Праги. Але виглядає, що Влодко знає багато, може більше як я . Він каже: — Заспокійте його. Хай сидить там у своєму селі і не робить паніки. З Оришкою нічого не буде. Я йому на це відповіла, що чоловік у відчаї. Що хо тів би знати щось конкретного. По правді це брехня. Це я сама хотіла б знати, що з Оришкою. Але Влодкб хитріший за мене. — Перекажіть, хай сидить спокійно в селі. А вже від вашої уяви залежатиме, що робить тепер Оришка. Мусите придумати якусь казку. Я хотіла попередити Влодка, що Оришка чекає дитини, але не наважилася. ■— Ну що ж, підемо до дому? Я вас проведу. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
