Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Цілий день я витинаю Відпочинку я не маю, Черевики гарненькі Для великих і маленьких! Скоро ніч, треба кінчати. Є один, де ж другий взяти? Зробим, зробим, не журися. Ранкам гарно уберешся. І правда, на райок у нього зав жди була готова лара нових клом пів та ще з гарними визерунками на носиках. Одного разу він дістав замов лення від веселої, круглолицої жінки. Вона попрохала зробити маленькі кломпи для своєї дів чинки. — Ми від’їжджаємо скоро до Канади, — казала воїна до Ван- Меєра, — то хочемо мати для свя та ще по одній парі кломпів. Я маю, а також і мій чоловік дві па ри, а наша Маргратіє тільки одну. Зробіть, прошу Вас, не відмовте, на час відчалу нашого з Европи. Знову залунала весела, бадьора пісенька старого Ван-Меєра. На ранок, як завжди, пара маленьких гарненьких кломпів була готова. Дідок їх уважно оглянув, взяв не величку скриньку та поклав чере вики туди й промовив: — Гей, ви кломпи незвичайні, бо поїдете від нас далеко, далеко. Черевикам стало сумно. Вони бачили в майстерні ВанчМеєра ба гато кломпів таких самих, як вони, але до других ніколи так не казав старий. Деякий час вони лежали в темряві, в маленькій скринці і навіть вже почали сумувати, та од ного разу хтось відкрив скриньку. Великі блакитні очі дивилися на них. Дві маленькі теплі ручки вий няли їх із скриньки. — Мамо, дивіться, які гарні че ревички, це мої? — промовив НІЖ НИЙ голосок і золотокоса дівчинка підбігла з кломпами в руках до своєї мами. Круглолиця усміхнена жінка відповіла: — Так, моя люба. Я дуже вдяч на Ван-Меєрові, що він приготу вав тобі черевички до нашого від’ їзду до Канади. А маленька Ґретіє вже приміря ла черевички тай стала пританцьо вувати, а тоді засміялася й сказа ла: — Тепер я мушу дати їм ім’я. Хай правий зветься „Янкі“, а лі вий „Піт“. Маленькі кломпи пове селішали: тепер вони не будуть лежати в темній скриньці, бо в них вже є господиня. І коли маленька Гретіє з татом і мамою поїхали до Канади, „Янкі“ та ,,Піт“ поїхали з ними. Гретіє любила й шанувала свої кломпи і кожного разу, як убирала їх у не- — Мамо, дивіться, які гарні чере вички, це мої? Рисунок Тараса Михалевича, 10 р. ділю, то казала, піднімаючи то праву то ліву ніжку: — Ну, тепер ти, „Піт“. А тепер — ти „Янкі“. А восени, як при йшов час дівчинці йти до школи, вона їх убрала теж. — Кломп, кломп, — перегуку вались між собою ,,Янкі“ та „Піт“. — Це тепер буде для нас більше роботи, — казав „Янкі". — Кломп, кломп! Ах, як це цікаво піти до школи — додавав собі „Піт". У школі всі діти мали шкіряні черевики і „Янкі" та „Піт“ тільки єдині весело та дзвінко стукали, по підлозі. Вони були дуже горді, але діти зі здивуванням на них погля дали, а потім почали голосно смія тись. Гретіє засумувала, вона по чувала себе ніяково. Після навчан ня вона побігла додому, скинула черевики та попхнула їх під ліжко далеко в куток. — Я не люблю вас більше — промовила вона плачучи. — Всі діти з мене сміються. Ви стукаєте так голосно. Мамо! Купіть мені шкіряні черевики, як у всіх других дітей. У-у! Які ви погані! Ніколи вас не взую більше! — Вона ще глибше запхнула черевики в куток та побігла гратися. А ввечері, як лягала спати, то вже не казала до них, як завжди: — На добраніч, „Янкі“. На до браніч, „Піт“. Заснула маленька Ґретіє, а вно чі їй приснився сон. їй видалось, що місяць освітив її кімнатку, як вдень і вона почула з куточка, де стояли кломпи, тиху розмову. Це говорили кломпи між собою: — Слухай, ,,Янкі“, — казав „Піт“. — Чому ми мусимо тут про падати, де нас ніхто не любить? Давай, покинемо цю країну. Хай маленька Ґретіє забуде про нас. Прощай, Ґретіє, -— сказав тонень ким голоском „Піт". — Ми не хо чемо робити тобі прикростей. — І маленька Ґретіє побачила, як кломпи піднялись в повітря та по летіли до моря приспівуючи: Там нам ніхто не заборонить Казати: „Кломп, кломп, кломп... Прощайте... Дівчинці стало жалко кломпів і вона з плачем стала їх благати: — Не покидайте мене, я ж лю блю вас, мої кломпи. Я ніколи не буду вас сварити. — Але черевич ки вже плили морем та співали так жалісно: — Прощай, Маргретіє. Не жу рись. У черевики шкіряні собі гар ненько уберись. — Ні, ні. Я буду з вами, — го лосно скрикнула Ґретіє та й... про кинулась. Над нею схилилася мама й схви льовано питала: — Що з тобою? Чи сон якийсь поганий ти побачила, чи незду жаєш може? Дівчинка розповіла мамі свій сон. — Ти не журись, — сказала мама. — Ми. лишимо твої кломпи для дому, а для школи я куплю тобі шкіряні черевики. От і буде тобі втіха й розвага з твоїми „Ян кі" й „Пітом". А там ще побачимо. Як прийде зима і буде якась шкіль на вистава, я вберу тебе в наше на ціональне вбрання — в біленький калтурчик і широку спідничку, а „Янка“ та „Піта“ ти взуєш і по кажеш, які гарні танки танцюють в Голляндії в кломпах. Липень, 1959 р. Ніна Наркевич
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
