Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Цілий день я витинаю Відпочинку я не маю, Черевики гарненькі Для великих і маленьких! Скоро ніч, треба кінчати. Є один, де ж другий взяти? Зробим, зробим, не журися. Ранкам гарно уберешся. І правда, на райок у нього зав жди була готова лара нових клом пів та ще з гарними визерунками на носиках. Одного разу він дістав замов лення від веселої, круглолицої жінки. Вона попрохала зробити маленькі кломпи для своєї дів чинки. — Ми від’їжджаємо скоро до Канади, — казала воїна до Ван- Меєра, — то хочемо мати для свя та ще по одній парі кломпів. Я маю, а також і мій чоловік дві па ри, а наша Маргратіє тільки одну. Зробіть, прошу Вас, не відмовте, на час відчалу нашого з Европи. Знову залунала весела, бадьора пісенька старого Ван-Меєра. На ранок, як завжди, пара маленьких гарненьких кломпів була готова. Дідок їх уважно оглянув, взяв не величку скриньку та поклав чере вики туди й промовив: — Гей, ви кломпи незвичайні, бо поїдете від нас далеко, далеко. Черевикам стало сумно. Вони бачили в майстерні ВанчМеєра ба гато кломпів таких самих, як вони, але до других ніколи так не казав старий. Деякий час вони лежали в темряві, в маленькій скринці і навіть вже почали сумувати, та од ного разу хтось відкрив скриньку. Великі блакитні очі дивилися на них. Дві маленькі теплі ручки вий няли їх із скриньки. — Мамо, дивіться, які гарні че ревички, це мої? — промовив НІЖ НИЙ голосок і золотокоса дівчинка підбігла з кломпами в руках до своєї мами. Круглолиця усміхнена жінка відповіла: — Так, моя люба. Я дуже вдяч на Ван-Меєрові, що він приготу вав тобі черевички до нашого від’ їзду до Канади. А маленька Ґретіє вже приміря ла черевички тай стала пританцьо вувати, а тоді засміялася й сказа ла: — Тепер я мушу дати їм ім’я. Хай правий зветься „Янкі“, а лі вий „Піт“. Маленькі кломпи пове селішали: тепер вони не будуть лежати в темній скриньці, бо в них вже є господиня. І коли маленька Гретіє з татом і мамою поїхали до Канади, „Янкі“ та ,,Піт“ поїхали з ними. Гретіє любила й шанувала свої кломпи і кожного разу, як убирала їх у не- — Мамо, дивіться, які гарні чере вички, це мої? Рисунок Тараса Михалевича, 10 р. ділю, то казала, піднімаючи то праву то ліву ніжку: — Ну, тепер ти, „Піт“. А тепер — ти „Янкі“. А восени, як при йшов час дівчинці йти до школи, вона їх убрала теж. — Кломп, кломп, — перегуку вались між собою ,,Янкі“ та „Піт“. — Це тепер буде для нас більше роботи, — казав „Янкі". — Кломп, кломп! Ах, як це цікаво піти до школи — додавав собі „Піт". У школі всі діти мали шкіряні черевики і „Янкі" та „Піт“ тільки єдині весело та дзвінко стукали, по підлозі. Вони були дуже горді, але діти зі здивуванням на них погля дали, а потім почали голосно смія тись. Гретіє засумувала, вона по чувала себе ніяково. Після навчан ня вона побігла додому, скинула черевики та попхнула їх під ліжко далеко в куток. — Я не люблю вас більше — промовила вона плачучи. — Всі діти з мене сміються. Ви стукаєте так голосно. Мамо! Купіть мені шкіряні черевики, як у всіх других дітей. У-у! Які ви погані! Ніколи вас не взую більше! — Вона ще глибше запхнула черевики в куток та побігла гратися. А ввечері, як лягала спати, то вже не казала до них, як завжди: — На добраніч, „Янкі“. На до браніч, „Піт“. Заснула маленька Ґретіє, а вно чі їй приснився сон. їй видалось, що місяць освітив її кімнатку, як вдень і вона почула з куточка, де стояли кломпи, тиху розмову. Це говорили кломпи між собою: — Слухай, ,,Янкі“, — казав „Піт“. — Чому ми мусимо тут про падати, де нас ніхто не любить? Давай, покинемо цю країну. Хай маленька Ґретіє забуде про нас. Прощай, Ґретіє, -— сказав тонень ким голоском „Піт". — Ми не хо чемо робити тобі прикростей. — І маленька Ґретіє побачила, як кломпи піднялись в повітря та по летіли до моря приспівуючи: Там нам ніхто не заборонить Казати: „Кломп, кломп, кломп... Прощайте... Дівчинці стало жалко кломпів і вона з плачем стала їх благати: — Не покидайте мене, я ж лю блю вас, мої кломпи. Я ніколи не буду вас сварити. — Але черевич ки вже плили морем та співали так жалісно: — Прощай, Маргретіє. Не жу рись. У черевики шкіряні собі гар ненько уберись. — Ні, ні. Я буду з вами, — го лосно скрикнула Ґретіє та й... про кинулась. Над нею схилилася мама й схви льовано питала: — Що з тобою? Чи сон якийсь поганий ти побачила, чи незду жаєш може? Дівчинка розповіла мамі свій сон. — Ти не журись, — сказала мама. — Ми. лишимо твої кломпи для дому, а для школи я куплю тобі шкіряні черевики. От і буде тобі втіха й розвага з твоїми „Ян кі" й „Пітом". А там ще побачимо. Як прийде зима і буде якась шкіль на вистава, я вберу тебе в наше на ціональне вбрання — в біленький калтурчик і широку спідничку, а „Янка“ та „Піта“ ти взуєш і по кажеш, які гарні танки танцюють в Голляндії в кломпах. Липень, 1959 р. Ніна Наркевич
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
