Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Найбільша радість Школи О. Кобець ПРО ЗАЙЧИКА-НЕДБАЯ В одному італійському місті жи ла зі своєю мамою маленька дів чинка на імя Пікола (по-італійськи це значить маленька). Це було багате, велике місто, але мама і Пі кола були бідні й жили в невеликій хаті на краю його. Коли наближалось Різдво, в школі Пікола чула, як діти чекали й цікавились, які ж вони дістануть подарунки. Кожний був певен ді стати те, чого чекав. Пікола нічим не хвалилася в школі. Та коли при йшла додому, звернулась до мами й питає: — Мамо, чи ДіїцМороз принесе також мені щось на Різдво? — На жаль, люба Піколо, я не маю грошей на Різдвяний подару нок тобі. — Та ж, мамо, Дід сам то зро бить! —■ Ох, ні! Ти не знаєш, він не має нічого для бідних!.. А Пікола згадала, що діти каза ли, який дуже добрий Дід Мороз для всіх дітей — і для бідних та кож. Він не може нікото забути f Що з того, що хтось бідний! І за спокоїлась мала Пікола з певні стю, що не мине її Дід Мороз на Свят-Вечір. В хаті погасло в комині, стало зимно-непривітно саме на Свят- Вечір. Пікола лягла, заснути не могла — все ще думала над тим. Тихенько шепотіла: — Дід Мороз любить усіх, усіх дітей... Та хоч би ж я мала панчоху повісити... поклав би й мені щось! Пікола мала лише свої дерев’яні черевички... Знов задумалась, та й вирішила, що Дід-Мороз згодиться покласти й у дерев’яні черевички — не лиш у гарні панчохи! Тоді весело по бігла, поставила один свій черевик на підлогу у куточок, ще й чемно промовила до нього: --- Діду, тут Піколи черевик, кращого не можу вам поставити — не маю панчіх!.. Тепер, хоч ліжко від того не стало тепліше, Пікола міцно за снула. Прокинулась, коли як раз дзвони голосно співали й зараз бу ла біля свого черевика. З черевичка витягла маленьку пташку! Рисунок Олі Михалевич, 11 р. От і здійснилась її віра! З чере вика витягла маленьку пташку! Через комин горобчик впав вно чі якраз у черевик. — Мамо, мамо, Дід Мороз не забув про мене! — кинулась до матері. — Дивіться, таке гарне ме ні подарував!.. Горобчик цвірінькав у долонях Піколи, що обережно намагалась ніжно обігріти його і мале пташе ня пригорталось, влаштовувалось, якби в гніздечку. А Пікола була найщасливіша за всіх дітей. Перекл. JI. JI.-P. Дуже давно, далеко, в країні Голляндії, жив 'маленький старень кий дідок. Він робив дерев’яні че- ревики-кломпи для людей та дим заробляв собі на життя. В Г оллан д ії , як великі так і малі діти в той час ходили в кломпах і було бага Зажурилися звірята, Що вже йде зима мерзка: Треба всім на зиму хати, Треба теплого кутка. Бо врятує звіря хатка І від бурі, й від снігів, А якесь дрібне звірятко Навіть і від ворогів! От усі — ще вдень, завидна — Той дрючки, той хмиз несе... Тільки Зайчика не видно: От... не видно, та й усе!.. Всі майструють, всі будують, Бо подумайте ж: зима! 1 не бачать, і не чують, Що Недбая десь нема... Аж коли побудували — Хто хатинку, хто — курінь, — Раптом стали, загукали: „Ось і Зайчик! Ось і він! Де це ти гуляв, Вухатий? Завірюха набіжить, — Як це будеш ти без хати В світі, в люту зиму, жить?!** Зайчик став, по самі вуха Осміхнувся, і крізь сміх: „Я не дбаю... Бо кожуха Маю кращого за всіх!4* Ну, й сказали всі, хто слухав: „То й живи собі здоров, Та... добра з твого кожуха — Як тепла з вербових дров!“ А як перша хуртовина Розгулялась над ліском, Всі звірята — по хатинах, Тільки Зайчик — під пеньком... І не журяться звірята: Хай за стінами гуде! А Недбай не може спати — Зуб-на-зуб не попаде!... то майстрів, які вирізували їх із дерева, але ніхто так гарно не вмів їх робити, як старий Ван-Меєр. З самого ранку до пізньої ночі пра цював він. З вікон його хатинки завжди лунала весела, бадьора пі сенька: Дерев’яні черевички Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
