Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
НА ПОРОЗІ нового життя (Докінч еиня) Тутешній лікар уже старшого віку, впродовж кільканадцяти літ практики доробився 'поважного майна і мав замір передати свою практику новому л ікареві. Лляну - вав переїхати на Мадярщину. Хоч в ін віднісся до МО.ГО ЧОЛОіВІКЛ' ’ВВІЧ ЛИВО але не згодився на. те, щоб чоловік користувався тимчасово його ординацією, що йому обіця но в Ужгороді. Вістка, що приїхав новий док тор, який говорить до. людей по- їхньому, скоро облетіла Довге й рознеслася по околиці. Уважли вість до .хворих і бажання помогти у мого чоловіка — було щось та кого небувалого й нечуваного, що серед населення пішов слух, що мій чоловік властиво не доктор, а знахор. Це ще більше заохотило до нього населення і пацієнти стали напливати і вдень, і вночі. Чоловік кожного .вислухав тер пеливо', кожному дав пораду. Він мав дар від Бога віддавати свої сили людям. Забуваючи про себе самого, він. 'працював і згоряв у тій праці, незамітно з дня на день, цілих двадцять літ. А як він почав свою лікарську ■практику? Пацієнтів приймав або в кухні, або коли я виходила з дитиною, в нашій мешкальній кімнаті. Поче- кальнею було мале подвіря, що наповнялось людьми аж до вули ці. Мав тільки кілька дрібних лі карських інструментів. Але його золоте серце доповнювало ці не достачі'. З цими засобами стану 5 він до боротьби з бактеріями й ві русами, що в повоєнному часі, за лишені самі собі розквітали тут буйним, смертоносним квітом. Незабаром перед нашими очима відкрився страшний образ здоров- иого стану населення. Всі роди ди тячих недуг косили сотні дітей, ■почавши від немовлят до старших, шкільного віку. Кашлюк, шкарля- тина, дифтерія, кір і мум'с —■ це були сталі гості по селах, що. ви бухали епідеміями, забираючи ма лі, бездушні тільця в домовину. То знов ущухали на якийсь час, щоб набрати сил до нової косо виці. Вдень і вночі привозили люди дітей. Одних мучив страшний ка шель, що виривався з грудей не мов лаяння собаки — до того, що вже не хватало духа й дитина си ніла — других, розпалених висо кою гарячкою з червоною висип кою шкарлятини — інших, поси нілих із запаленим горлом, що в послідніх судорогах ловили крихту повітря, душені дифтеритом. Здебільшого приносили дітей уже в безнадійному стані. Тільки тоді рішався селянин на такий ве ликий видаток, як нести дитину до лікаря. І скільки дітей умирало тут же у нас, у кімнаті, бо укол уже даний був запізно або лік уже не мав сили перебороти роз- горілої недуги. Нещасні батьки заводили і гірко плакали, а лікар, замість ви ска зати їм співчуття, мусів лаяти їх, чому чекали до останньої хвилини. Розпитуючи їх, довідався, що по селі ходить ,,задавка“ на діти і майже :в кож ній хаті діти вмирають без лікар ської допомоги. Тоді чоловік завів зовсім іншу методу, всупереч тієї, що її ста сував попередній ’ лікар. Найпер ше давав лікарську поміч, а що йно потім була мова, про заплату. Хто не мав грошей зараз, міг при нести пізніше, а зовсім бідний ді ставав допомогу безплатно'. Це своє рішення він дав оголосити по селах. Воно подіяло' немов бли скавиця і люди зачали йти .немов ■на прощу. І диво! Ми зовсім іне втрачали прибутку через те! Вбогі не платили, але багатші давали нераз більше, ніж чоловік вима гав. Та не тільки дитячі хвороби за бирали численні жертви. Як пока залося в самому Довгому, а ще більше в довколишніх селах, були епідемії плямистого й черевного тифу, червінки, запалення легенів, а туберкульоза і полові недуги були поширені по селах, як на слідки війни. Лікар звичайно — часто по не спаній ночі — вставав рано' і йшов приймати хворих, що вже чекали на нього зпозаранку. Це тривало до обіду, що' його нераз ми їли дуже пізно. 'Пообідавши наскоро, вже чекав на нього віз, а часом і два, щоб забрати його до довко поданої до видавця „Н. Ж.“ Цен тралі СУА, і лежав він на редак ційному столі, прямо перед моїми очима, — тож я не могла цього до кументу не прочитати. Ось що писала згадана редак ційна колегія: „Пятнадцять років ви кидали наші заяви про оплату нашої праці до ко ша. Але ми ще раз, у звязку з ювіле- ем, хочемо про це нагадати. Чому в країні безмежних можливостей, укра їнські працівники пера мають працю вати безплатно? Тому, що викидаєте до коша ці наші плачливі заяви, ми мусимо кидати до коша безконечні ли сти наших читачів, бо не маємо часу й змоги не тільки здійснювати їхні по бажання, а й прочитувати їх. Якщо й ця наша заява залишиться без від гуку, то нам залишається тільки одно — оголосити страйк." Редакційна Колегія Нашого Життя От бачите, мої дорогі читачки, що діється за тими ювілейними ку лісами! Ната
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
