Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
в дверях, чому мені не дають сказати, за чим я при йшла. Врешті я тихо пригадуюся Марії: — Я спішуся . . . — Сядь. Мусимо подумати .. . Нарешті один підводить ніс з-за стола. Який ніс! — Ще не пізно. А якщо ви боїтеся, ми вас проведемо. — Ні, дякую. Я не боюся. Сама піду, автім я їду трамваєм —■ і збираюся на відвагу — але я хотіла б знати, чи ви схочете допомогти нашій товаришці? — Це буде важче. — Важче? Чому? Я чула ... ви допомагаєте бідним . . . — Так, звичайно . . . Допомагаємо тим, що з нами працюють . . . Тим, що боряться проти визи ску Ось, якби ви зібрали декілька ваших товари шок та разом із Марією втягнулися до організованої боротьби проти капіталізму, тоді ми могли б і допо могти вашій товаришці, очевидно, коли б вона теж була у вашому гуртку — Але ж вона хвора, вона не може й думати тепер про якусь боротьбу ... І до того ж у них у хаті біда, тато без роботи . . . Вони потребують негайної допомоги! — Допомоги всі потребують, ■— засміявся дру гий, — а нам треба таких, щоб були свідомі причин своєї біди, що хотіли б працювати з нами для добра всього людства й пролетаріяту Ця тирада, разом з іронічною посмішкою, вида лася мені фальшива. Але в чому був фальш, я не ро зуміла. Одне було ясне, що бідній Янці не нагрітися при них. Досада мене брала на ,,кам’яну бабу“. От дурепа! А нахвалялася впливами, якоюсь силою . . . Ну й сила! Обурена вкрай, я відвернулася плечима й вийшла, а за мною зніяковіла Марія. — Та й підвела ж ти мене! Вони тут теревенять про людство, а не хочуть допомогти нашій бідній Янці. Гони їх з хати, бо це якісь підозрілі типи . . . — Стривай! Слухай! — бігла вона за мною вузьким двором — ти нічого не розумієш! Це ідейні люди, вони й справді працюють для бідних, коли б ти послухала, як вони говорять! . . — Буде з мене того, що я чула ... А, до речі, чому ж вони говорять по-польськи? І взагалі я бачу, що це не наші хлопці... Па! Я бігла Ринком до трамвайної зупинки. Мало не впала на нерівних „котячих голівках1*, що ними вимо щений весь майдан. Зупинилася щойно біля криниці з Позейдоном. Місячне сяйво сіялося крізь листя каш танів на голову бога морів, на його тризуб. Я розгля нулася довкола. З другої криниці, від сторони „Про світи “. виринала Діяна з ланею, а при вході до магі страту насторожилися два леви. Ми привикли до нашого гарного міста. Мені на віть дивно, коли хтось з провінції говорить — гарне місто! Мої байдужі очі ніколи не спинялися на його принадах! Та хіба ж я бачила його? Я бачила мане- кінів за вітринами, капелюхи, фота кінозірок. Я роз глядала людей, театральні афіші, бачила сніг, відчу вала дощ — але місто? Тепер, коли крамниці закриті, людей у Ринку майже немає, — я його побачила. Я підняла очі до стрункого ряду вузьких кам’яниць, що обводять Міську Управу, до розет над сталевими луковидними брамами, до цехових емблем, що звисали поруч мі- стерних ліхтарів. Так було добре зачаруватися після неприємної розмови цими творами гарної архітек тури в нашому місті, про яку так переконливо викла дав Юлько на рисунках . . . ВЕСНЯНЕ Ще два місяці й кінець року. Ми з Оришкою ходимо в Стрийський парк, зриваємо проліски й мрі ємо про ті часи, коли, закінчивши гімназію, заживемо самостійно разом, як ці дві благородні панночки з „Вальс мелянколік“ — Кобилянської. Майже всі мої товаришки вчаться музики в Музичному Інсти туті, але Оришка грає інакше, як усі. Вона має щось із мужчини — як звикла про себе говорити, ■— і вдар має сильний, темпераментний. Але часом її гра ла гідна, мрійна й тоді мені здається, що біля мене моя добра мама й мене всі люблять, а довкола сердешний, щирий світ. Вона грає у своїй продовгуватій кімнаті, а я слухаю, сперта на підвіконня, — в хаті сумерки, бо вікно заслонене оксамитовою портієрою та вели кими листястими квітами, — й мрію про Широку леваду, де грають .майже нечутно дзвоники, співає радісна пташня й є хтось, хто мене любить і буде любити. Одного недільного надвечір’я, коли Орищина рідня йде з матір’ю гуляти на поблизьке оболоння, ■— я тягну Оришку на Янівський цвинтар, бо так мене настроює її гра. Оришка й сама розмріяна, йде зо мною широкими вуличками поміж саркофаги, мо гилки з кам’яними або й дерев’яними хрестами. Зупи няємось при могилі мого дядька. Під високим три раменним хрестом лежить маленька табличка з над писом: „Тут спочиває в сонній задумі Йосип Гара- щак“. Сідаємо на могилі, порослій барвінком і диви мося перед себе. Ще в ушах бренять останні тони „Музикального моменту" й ми ніби чогось слухаємо. Оришка завважує мелянхолійно: — Не знати, де нас покладуть „у сонній заду мі"! Гарна епітафія! Хто її склав? — Уяви собі, що мій дядько, секретар „Союзу Господарських Спілок" — щось у роді кооператив, — у глибині душі був великим романтиком. Замолоду, ще перебуваючи в Перемишлі, закохався в одну пан ну. Коли вона його покинула — перед самим їхнім вінчанням — дядько все своє життя прожив неодру женим, з думками про той світ, де йому може більше пощастить. Між іншим — ти її добре знаєш — вона його пережила і, цікаво — теж неодружена. Це панна Ціпановська. Оришка дивується. — Ота рожевощока 'бабуня? — Так, Оришко, тільки пятдесять літ тому вона не була бабунею. А дядько вчитувався у твори спі- ритистів і інших аматорів метафізики та, мабуть, і не завважував межі між злиденним життям старого па руб’яги й розкішними снами на яву та радісними роз думуваннями в очікуванні смерти, як визволення. Одного разу він запитав мене, як я написала б про нього, коли б він помер. Я без надуми, підсвідомо,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
