Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Далеко від рідного гурту Вермонт, Ілл. — це невелике американське містечко, загублене серед безмежної рівнини. Осе редок містить декілька крамниць, кіно, пошту й банк. І безліч чепур них домиків у плеканих квітниках. А довкруги, по тій безмежній рів нині розкинені фармерські хуторі. Для них це містечко є діловим і товариським осередком. Безліч таких містечок розсипані по цілій Америці. І ми не завважи ли б його напевно, коли б восени 1956 р. не трапилась тут надзви чайна подія. Прибув новий лікар із своєю родиною. А це дійсно подія! Містечко й околиця так дуже його потребу ють! Мейор містечка привітав йо го першого ж дня. А його дружина й інші пані придумали несподіван ку: зладили перекуску для втом леної родини. Це ж далека подо рож, 250 миль, аж із Шикаґа! Вже першого дня завязались нитки приязні. Родина лікаря (дружина, батьки дружини й 3-х синів) радісно відчули оце тепло, що йшло від цих досі чужих лю дей. А місцеві раділи, що мають лікаря та милу його родину, що з таким дивним акцентом розмовляє по-англійськи. Хто вони? Поволі все вияснилось. Вони — політичні емігранти, українці. Др. Юрій Чопівський і його дружина з роду Клепачівських ще малими дітьми виїхали з України. І хоч ви росли на чужині (він у Катовицях, а вона в Ченстохові), проте живо зберегли в душі своє призна чення — свідчити у вільному світі про поневолення Батьківщи ни. І з цим виїхали у дальшу ман дрівку. А тепер передають це сво їм синам, з яких два народились уже на американській землі. Перших кілька місяців зійшло на впорядкування мешкання й лі карської канцелярії. Доктора че кало велике поле праці. Але й йо го дружина не дармувала. Поза своїми родинними й домашніми обовязками, вона допомагає чоло вікові в його канцелярії. Та обме житись цим не могла. Бо вже дуже скоро звернувся до неї місцевий жіночий клюб із проханням розка зати їм щось про Україну. Пані Софія .порадилась із сво єю матірю. У клюбі вона вже була кілька разів і пізнала його неви мушену, товариську атмосферу. Як поставити цю доповідь? Щоб вона зацікавила та передала як найбільше з наших прагнень і зма гань? Найкраще буде, коли весь жіночий клюб прийде до них у гості. Це ж легко здійснити. Хата ве лика, багато кімнат. У найбільшій із них можна буде виголосити до повідь. У менших кімнатах злади ти виставку народнього мистецтва. А одну з них призначити на бу фет, де були б тільки українські страви. Сказано — зроблено. Правда, не одним помахом руки! Бо всю хату треба було перевернути горі дном. А вже буфет! Три дні перед тим пеклося й приготовлялось. З-під досвідчених рук п-ні Марії Кле- пачівської все вийшло смачне на диво. І почалась гостина. Авта об ложили всю вулицю. Прибуло сім- десять пять осіб. Почалась доповідь. Це було на передодні 22. січня 1957 р. „За кілька годин замає на ратуші в Шикаґо наш жовто-блакитний прапор", почала пані Софія. Роз казавши про роковини, вона дала короткий нарис історії, географіч ного положення, характеру і зви чаїв народу. Поміж те старший синок на кивок матері пускав на патефоні відповідні платівки. Закінчивши свою гутірку, що тривала пів години, пані Со'фія відповідала ще на численні питан ня. Довелось вияснювати багато втертих понять, що загніздились. Наприклад, що Україна — це про вінція Росії, або що має самостій ність, бо репрезентована в ОН. Та це недовго тривало. Гості були нетерпеливі оглянути все й по- коштувати виложених страв. І почалось воно. Із харчуванням не було багато клопоту. Буфет був зимний, отже гості самі сягали за стравами й розміщувались із та рілками, хто де міг. В американців є ця товариська легкість, що у- можливлює того роду гостини. Та під час того пливе розмова й тут господарям було ще багато робо ти. Відповідати й пояснювати. Гостина подобалась. Бо скоро після того запрошено паню Софію до сусіднього містечка Луїстав- ну на таку саму доповідь. Туди вже не можна було везти з собою буфету чи виставки, хоч узяла з собою декілька окремих предметів, як і мапу України. А потім посипались запрошення. До клюбу Ківоніс, до церкви ме тодистів, до школи. Пані Софія стала популярною особою в око лиці, а про Україну вже знала кожна мала дитина. І коли вона, як мати, запропону вала у школі запровадити скав- тінґ, то шкільна влада дуже радо на це погодилась. їй доручили по чесне становище „пластової мате рі” (dean mother). І знов відкри лось перед нею нове завдання. Провадити з дітьми пластові гри, навчати їх пластових засад. При гадались пластові гутірки та ман дрівки на Соколі. Щороку їздила вона туди з далекої Ченстохови, щоб зачерпнути цілющого повітря Карпат та рідного духа. А тепер, серед широкого американського степу передає його своїм дітям посеред гуртка їх однолітків-аме- риканців. Чи не химерна це доля? Щороку з літі .везе пані Софія своїх синів до нашого пластового табору. Весь Вермонт, Ілл., знає, що родина доктора поїхала „до своїх" А коли повернеться, чека тимуть її.перші овочі з фарм та перші плоди з піль. Бо їх вдячні фармері завжди привозять „докто рові з України*4, як їх в містечку називають. Як вияв прихильносте й уваги. Бо ж вони полюбили свого док тора. Хоч він „із України”, проте він їхній, а його далеку Батьків щину вони теж включили у своє серце. І разом із ним прагнуть для неї свободи. Л. Б. ОСОБИСТЕ Зприводу важкого горя, що його за знала госп. референтка нашого 55 Від ділу п-ні Ольга Пайда внаслідок смер ти чоловіка, висловлюємо їй наше щи ре співчуття. Управа 55 Відділу СУА в Лос Авджелесі
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
