Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
щили коріння, бо ми залишилися однакові так у своїй душі, як чут тєвості, чи підході до життя, але різнимося характерами, вихован ням та поведінкою в практичнім житті. І це скріплює — підчеркую —- скріплює розходження не так може в приватнім житті, як радше в громадськім. Ті різниці виявляються як: брак довіря, взаїмна нехіть, підзорли» вість, зависть своїх до своїх, нена висть та взаїмні обвинувачення. Тих недоліків легковажити не мо жна. Також не можна перейти над ними до порядку, — але треба призадуматись над тим. Безспірни'м є факт, що коли лю дина терпить задля якоїсь справи , часто не з власної вини, то це стає для неї болючою точкою. Ко ли бідному витикаємо убожество, неграмотному брак освіти, неви- робленому — примітивізм, то це доводить його до відчаю, а в гро мадській роботі створює труднощі, яких не перейти. Тому ті, що йдуть у суспільно- громадське життя і хотять гармо нії, повинні розуміти, що не віль но ставати на котурни, не можна подавати помочі, чи то праці чи знання звисока. Не можна робити різниці між одними а другими, між нами а ними. А коли виходять різниці (а вони виходять) — то покажіть шлях, як ту нерівність перейти, подайте ру ку, як рідному Українська людина з природи своєї чуттєва. Всі ми терпіли в різних умовинах за ті ж самі спра ви, всі ми є перечулені, перевраз- ливлені. Свідомість своїх недолі ків не є доказом безвартности о- диниці, лиш потвердженням мен шої підготовки до життя і праці, як громадянина, але ніколи як людини. Ті, що свідомі свого більшого знання чи підготовки до життя, не сміють користуватись лиш самі тими вартостями, але поділитися з тими, що їх не мають, а їх по требують. Від тих, що мають біль ше, вимагається більше. Не можна трактувати громадської праці, як данину чи відчіпне. Смішна є ні бито любов до народу без зобо- вязань до того народу. Любов до народу диктує нам обовязок праці для нього! Кожна одиниця відчуває сама в собі свідомість своєї гідности, знає свої обовязки, свої права, що можна, а чого ні і такі самі відчування вона повинна плекати і в відношенні до других. З понят тям гідности вяжеться поняття рівности. Рівність — це не одно стайність, це не є стягнення всіх під один знаменник. Механічна рівність не є до переведення тому, що родимося нерівними, себто більш або менш здібними. Хто о- біцює всім безоглядну рівність, той свідомо обманює. Суспільна драбина є широка й на кожному її щаблі стоїть одиниця, що від повідає за той щабель. Але рів ність бачимо в чомусь іншому — у духовій площині, в людській гідності, в достойності одиниць. Праця, яка не понижує гідно сти людини, не може бути для лю дини ганьбою. Але гідність люди ни понижує свідомо намірене упо корююче поведення. І саме це є предметом відвічних спорів, непо розумінь, ненависти, розєднань, розбиття. Чи можемо ми, українські жін ки, поза межами Батьківщини, сві домі своїх недоліків, розуміючи свої помилки — тепер по Конгре сі — станути так до праці, щоб до помогти створити внутрішню силу, потрібну до осягнення і закріп лення та збереження найвищих і- деалів народу? Можемо — відповідаю за всіх! Освідомити собі свою помилку, значить — зрозуміти. А зрозуміти — значить поправити. Нас гарту вали голодом і залізом. У нашій свідомості — всі оті жертви голо ду, концтаборів і заслань. Ті мілі- они засуджених на доживотну ка торжну працю і ті, що ніби вільні на Батьківщині, закамяніли у мов чанці і чекають дальшого. Стоїмо в осередку боротьби двох світів, двох культур і те роз доріжжя вдаряє в нас. І тому ми найтяжче ним скалічені і запла тили найвищу ціну. Це пережи вання дало нам незглибне відчут тя дійсности. Ми зрозуміли світ, ситуацію, події і те повинно зро бити нас зрілими. Наше минуле, наше пережиття родить свідомість післанництва українського народу у майбутньому. Українська людина вірить, що основою буття є віра в Бога, в ідею і в людину. Вона хоче ство рити кращі форми життя і нові ос нови правопорядку. Тому перегляньмо наші помил ки, вирівняймо шкідливі навики, бо вони є перешкодою в наших ціл- лях. Перед народом — післанниц- тво, а від жінок-матерей нове життя починається. КНИЖКА ПРО ВЧИТЕЛЬОК Через підготову Конгресу й Конвенції ми призабули дещо про цю книжку. А намір наш уже про голошено: — видати книжку про тих перших „ентузіясток“, що за кличами Наталії Кобринської придбали собі звання. Це були перші наші вчительки сільських і середніх дівочих шкіл. У цій праці вони не шукали тільки хліба. А хотіли нести світло знання між нашу дітвору, щоб піднести на ше село, щоб відкрити здібнішим вступ до середніх шкіл. На чільне місце між ними виби вається постать Константани Ма- лицької. Але поруч неї Марія Бі- лецька, Ольга Бачинська, Марія Примівна, Ольга Ціпановська, Єв генія Ярошинська, Уляна Кравчен ко — це ті піонерки, що показали дорогу сотням і тисячам жінок і формували в дитинстві їхні душі, їх усіх сильветки хочемо закріпи ти у цій книжці, щоб зберегти їх для майбутнього. Матеріял для книжки уже май же готовий. Тепер тільки треба подбати про відповідні фонди. Слово за читачками Нашого Жит тя. Якщо вважаєте, що це видан ня корисне й цікаве, тоді зложіть свої пожертви! Радо приймемо кожну, хочби й найдрібнішу леп ту! Олена Залізняк Ольга Коренець Ірина Домбчеська НАЙКРАЩИЙ ДАРУНОК Вашій приятельці — це ПЕРЕДПЛАТА „НАШОГО Ш Т Г ! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top