Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Перелетні птахи Стаю на перехресті і вгадую, до котрого з автобусів, що зявля- ються звідусіль і зникають у гли бинах вулиць Ню Йорку мені сі дати, щоб дістатись до Україн ського Інституту і то негайно, бо я вибігла з рямок Конгресу і му шу швидко вертатись назад. Жінка, яку я запитала про чи сло автобуса, зачинає марудно пояснювати мені каліченою англій ською мовою, мішаючи італійські слова й вимахуючи руками. За мить мене оточує групка дорад ників різного кольору, віку, полу і я вже ладна всідати до чогоне- будь і їхати кудинебудь, коли по заду мене хтось каже: — Але ж автобус дуже інтелі гентний і вас, дорога пані, завезе прямо на вулицю — О, дякую, але звідкіля . . ви знаєте — Знаю, пані, знаю, — ви з Австралії, правда? Бачите, я все знаю, вас ще з площі св. Юра, а вашого чоловіка ще з гімназії — О, Боже! Що за зустріч! Те пер і я пізнаю вас — Як жеж вам подобається А- мерика? — Дуже подобається, я захоп лена Америкою! відповідаю, загля даючи до таксівок, що проїжджа ють повні й не зупиняються. — Дивіть, захоплена? Що вам тут так подобається? — Все! Все подобається. там відраду, та підбадьоруюче слово. З подивом треба було ди витися, скільки невичерпної сили і енергії мала в собі маленька жін ка, щоб дати лад тій великій хаті, щоб знайти для кожного сердечне слово В 1957 році Марія Варфоломіїв- на переїхала з другого етапу емі грації — Німеччини на американ ську землю й мешкає у своїй влас ній родині — у дочки, з внукою і правнуками. Але й тепер не скла дає рук, коли має безсумнівне пра во на відпочинок. Написала над звичайно цікаві спомини про укра їнську частину свого життя, які вже готові до друку. Борис Лаврівський — О, довго не будете носити таких рожевих окулярів! Я вам скажу, як воно в Америці: коли ви не є лікарем або інженером, а наприклад українським діячем або вченим, то для вас тільки одна праця: клинувати. А якщо ви за хворієте й мусите піти до лікарні, то з вас здеруть такі гроші, що ви на ґвалт здоровієте і біжите до праці і просите Бога, щоб змінив порядок речей, щоб люди йшли на той світ без допомоги лікарів. А як приходите з праці, то падете під дверима з утоми, а жінка вас пере ступає, бо спішиться на нічну пра цю, а як прийде безробіття, тоді зачинається біда — Коли власне є біда: якщо працюєте, чи коли не працюєте? — Ет знаєте, так зле і так не добре. — Але наші люди живуть і ба чу — зовсім непогано. — Людина ж мусить якось і десь жити. Вона не є лелекою, що зміняє місце побуту кожного лі та. — Є одна країна, в якій треба поселитися: це країна наших ду хових ціннощів, сказала я, але що вийшло якось надто патетич но, то я сама засміялась зі своїх слів. — Де ж вона, ця країна? Певне ' в Австралії, а може на нашому ,,давнтавні“! Ха-ха-ха! Я знизнула плечима, мовляв во на може бути всюди й ніде. — Наших ціннощів ■— повторив мій співрозмовець. ■— Пані, Аме рика це котел, що в ньому варить ся 160 мільйонів людей різних рас і народів. І річ лиш у тому, хто зва риться скоріш. — Ех, таких кітлів є більше на світі Для новоприбулої лю дини кожна країна є морем, що заливає її. Але є вартості, що і в морі випливають на верх, як оли ва, кажу вам! На нашому конгре сі — Чув, чув. Ми тут в Америці маємо різні моди. Була на кольо рову фотографію, а тепер на кон греси. Зїдуться люди з різних кін ців світа, виголосять патріотичні промови, а потім хтось зачепить ногою за котрусь „лінію поділу" і вже... Посваряться і роз’їдуться. — А жінки не посварились. І неважно, що зїхались ,,із різних кінців світа", але ще з різних ,зіт лів", як ви це називаєте і з різних поколінь. Є там нові імігрантки і імігрантки „древніх епох", уро дженки Америки й Канади, а з Бразилії навіть приїхала з третьо го покоління — Та може, як то кажеться — де чорт не може, там бабу пішле! сміється мій „давній", новий зна йомий, відкриваючи двері таксів- ки, що слава Богу, сама зупини лась біля нас, забалаканих. А то була б я погано спізнилась на Конгрес і то на саме закінчення. А тепер уже по Конгресі, за вас перестали думати і треба зачати думати самому. І дивне, що перша думка, яка приходить у голову, це — Америка. Яка ж справді — А- мерика? От. тепер мене притисне но до стіни. Не можна викрутитись сіном-соломою, бо ж як казав мій знайомий, людина повинна знати місце на землі. Людина ж не пере- летний птах. Але мені здається, що ми власне є перелетні птахи. І що ми можемо жити на кожному клаптику землі, де лиш існує віра в людину, в українську людину і її духову міць. І. П. Із Світового Конгресу Українсько го Жіноцтва: Репортерка Ню Йорк Таймсу пере глядає резолюції Конгресу з допо могою пп. Анастазії Бродін і Сте- фанії Пушкар. From the World Congress of U k rainian W omen in New York: Mrs. Paterson from N ew ^ o r k Times is getting data on the Con gress from Mrs. Anastasia Bro- din and Mrs. Stefania Pushkar.
Page load link
Go to Top