Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Галя Мазуренко Як жити далі? Чоряа статуетка стояла, пере носячи своє чергове пониження мовчки, і гляділа зі свого бака, повного сміттям на дворик. Вона все таки надіялась на чу до. Та хіба воно могло статись, коли роки й роки перед тим того чуда не було? Давно-давно колись, на березі тропічної річки, росло дерево. Його зрубали самодільною соки рою і чорний мурин з побожною молитвою ножем вирізав форму їх улюбленої богині. Вагітні жінки уквітчали її, кла нялись і гаряче .прохали, щоб від дала богиня дитині свою красу і прийняла за інеї хвороби, лиху до лю... і богині любо було відати, що вона сама негарна, з довгим носом, приземкувата й великим животом: вся бо краса її у дитини. З часом племя зубожіло. Сила білих богів перемогла, і, нарешті, її саму купили й повезли з-під га рячого сонця в Англію. Чорна бо гиня все робила, щоб насолити переможцям: і посилала бурі на пароплав і малярію, але ніхто вже не боявся бур і проти трясучки знайшлись ліки. Нарешті скриньку відкрили і чорний ідол зупинився :В покої англійської леді. Покоївка обе режно змітала порох. Квіти -— не для молитви, а так собі пишались у фарфорових вазах. Було спокій но і тихо. Іноді приходили гості тої леді і ввічливо жартували: — Як мило! Але все таки жити в однім домі з цією статуєю ми б не хотіли! Та й леді не жила. Вона все їз дила іпо закордонах і привозила дивні й незрозумілі твори мистец тва звідтам, поки .не вмерла. Тоді статуя попала до племін ниці леді в комору і мерзла там разам із книжками. Книжки запу шило порохом, а статуя дістала і ираз страдальної покори, який буває тільки після довгого стоян ня без діла. Але ось її винесли на двір. Книжки забили ввесь бак зі сміттям, а вона вже чекала, спира ючись на віко. От-от і приїде гру- зовик і повезе її в останню подо рож. На її плечах, подарунок єди ного приятеля в коморі, ви-сіли шматки павутиння. Але, як нераз буває на світі, — л зовсім іншого кінця землі, по волі інших законів, які привели її до того самого дворика із смітни ком, із дому вискочила з віником бабуся й охнула, побачивши „та ке варварство1*! Вмовляти довго •ключниию не пришилося і книжки статуя зі смітника, загорнені в папір перебрались на четвертий поверх, в мебльовану кімнату. Отак вони зустрілися... бабуся почувала, що не можна допустити, щоб оцю богиню невідомого пле мені отак поневіряли. Але й сама богиня, вдячна та задоволена, вва жала, що вона не може стояти в бабусі без праці, коли та бігала по заробітках і стогнала вночі, —■ нили ноги та спина. Тому богиня стала посилати щастя, а також мовчки згодилась тримати на голо ві лямпу, яку бабуся прибила то неньким гвіздком. Два роки богиня з кутка спо стерігала образ Божої Матері і в деревянім серці негарної статуї зроджувалась забута, давня мі стична струя. І блакитним димоч ком тягнулася та етруйка до Ма тері всіх страждущих. Особливо і.'ночі, коли, намаявшись, бабуся мирно собі хропіла. Місяць загля дав у вікно і здавалось, богиня, ра зом із лямпою на голові і дивною книжкою, підбігає до образу ближче й ближче на своїх коро теньких ніжках і питає: — Що це? Чому це так на сві ті? А на ранок бабусі бувало не по собі від дивних снів. Вона по-дов- гу дивилась на поганський бовван, і думала: —• Як не ,як, «езручно! Що ска же владика? У .неї перед святим образом стоїть отака ляімпа! Хоч би позолотити, щоб не така чор на... І позолотила богиню. Та була від радости на сьомому небі. На віть нагадувала тихенько і внучці і бабці, що буде дощ і треба бра ти в цей день парасольку і вони навіть зііайшли монету в підземці. А бабуся все непокоїлась. На решті слово за слово зі своєю виучкою і ось, — обурена богиня зупинилась в ательє молодої ма лярки. її помалювали з золотого : і чорний кольор і поставили на столик. Це теж було як образа! Вона так любила свій золотавий, ніби облізлий вигляд у бабусі, во на навіть пишалась їм! І сердита богиня тслала на свою нову го сподиню 33 нещастя... а на гостей її дивилась так прикро, що вони ніяково питали: — Як Мері, ви можете жити, де стоїть така погана потвора? Нарешті малярка стала задуму ватися і вірити, що в цій богині є незрозуміла сила. Вона ніяково заховала свою богиню за скринь ку з барвами і думала як її тепер позбутися, кому подарувати? — Ви знаєте, я починаю віри ти в забобони... — натякнула во на бабусиній внучці, показуючи на подарунок, ввесь тепер закапа ний барвами. Гірко стало дівчинці за свого друга. Додому взяти не можна. Там святі образи. Хіба на службу? І доля богині, як долі живих, стала перед невідомим: Як жити далі?
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
