Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дитяча сторінка чайно приносила їм щось і до чаю, виконувала! різні дрібні то слуги. Ці полонені довгі роки згадували ту „старшу шіню“, яка так дбала про 'них. Ні дощ, «і буря не -стри мували її іВІД цих відвідин. Решту часу вона- зуживала на громадську роботу. Майже кож ного дня відбувала конференції з різними діячами, як бл. о. д-ром Старосольським, д-ром Волоши ном, Бач мінським, Загайкевичем, Білинським, Марком (три останні з Перемишля). Старшини: з при дніпрянської армії були її части ми гостями. 3-.no серед 'них прига дую собі двох: молоденького- Ми колу Сосенка і полк. Порохів-сько- го. Пізно до вечора- просиджувала ■н-ераз над писанням рефератів. Старалась разом із нашими діяча ми 'підтримувати інтернованих на дусі. Тому брала- участь, як допо відач В1 усіх вечорах чи зустрічах, що їх .влаштовували в окремій, призначеній до того залі. Із нашого співжиття пригадую собі маркаїнтну сцену. Наш поло нений на імя Степан із Тернопіль щини виконував для неї дрібні по слуги. Коли його звільнено, він прийшов до нас попрощатись. Зві сно, Ольга Ціпановська невимов но зраділа, що Степан їде додому, бо там жнива, жінка, й діти очіку вали його. Прощаючи його, вона попрохала в -нього адреси. Степан здивувався. Навіщо пані (профе сорці його адреси? На те відпові ла, вона, що коли пізніш колись буде в Тернопільщині, то -відвідає його. Степан став боронитись, що він селянин і жиіве в -селянській хаті. — А ви, пані професорко, мешкаєте їв гарній камениіці у ве ликому місті, докінчив він. Пані Ольга -споважніла. Положивши' ру ку Степанові на плече, вона про мовила -з притиском: — Степане, в,и є господар на ової'й рідній землі, яка є частиною України. За неї ви воювали і страждали. Кажете, що мешкаєте у сільській хаті, але у своїй влас ній, тоді коли ми в місті є лиш ко мірниками. Степанові закрутилися -сльози в очах. Він похилився до руки пані Ольги і вийшов -поспішно з кімна ти. Це була зворушлива сцена-, я- кої ніколи не забуду. Багато 'було таких моментів, що Багатогранність журналу „Наше Життя" накладає на нього важли вий обовязок допомогти молодим матерям у вихованні їхніх малят. Розуміється, не йдеться тут про медичні поради, бо сучасні немов лята й малі діти зростають під опі кою і провіркою лікарів. Йдеться радше про піклування психічним розвоєм дітей у перших початках пробудження дитячої свідомости й спостережливости, у доборі най простішого матеріялу в розучуван ні мови, пісні і руху. Виховувати дитину в її шкільно му віці, далеко запізно. До того, сильний вплив школи й дитячих організацій, силою обставин вити скає на дітях своє пятно. Ніхто, тільки молода мати може оформити дитячий світогляд так, як вона того сама хоче. Мати пер ша має нагоду стежити за ходом природного розвою дитячої інди- відуальности, і тільки одна мати може занедбати, а то й занапасти ти духовий розвій власної дитини. Коли ми згідні в тому, що „На ше Життя" дуже почитне саме між матерями малих дітей, жінками, характеризували її. Однією з рис її 'Світогляду було- її соборниц- тво, яке вона проявляла на кож ному кроці. Пізніш уже почула я, що разом із д-.ром Шкуратом воїна зал ожила в Перемишлі т-во „Брат братові“, оте є збірками вибудува ло великий захист для -сиріт при- дні-прянціів. Я чомусь певна, що ця її думка зродилась там, у Дом- бю, де в понурому та-борі страж дали біля себе -брати одного на роду. Нелегко :було їм зжитись у такій біді. А Ольга Ціпан-ов-ська вміла знайти дорогу до кожного серця і тому стала піонером цього порозуміння. І воно ДИВНО, ЩО; не лиш своє життя вона (Провела на -службі на родові. Вона померла також „на стійці", як писали тоді часописи. У 1941 р. працюючи в захисті для полонених у Львові, вона набра лась плямистого тифу. Серце 80- літньої не видержало і вона по мерла, несучи поміч українському воякові. Відійшла свіїша жіноча постать, яка служила своєму на родові понад пів -століття. привязаними здебільша до хати, позбавленими ширшого контакту з громадським і товариським жит тям, коли ми усвідомимо собі, що саме „Наше Життя" помагає тим жінкам-матерям не відставати від темпа дня, а включитися в нього, як не безпосередньо, то посеред ньо через передплату свого жур налу, який інформує, помагає, ра дить, розважає і обєднує молодих матерей одною ідеєю і одними на прямними, тоді стане ясно, що ди тяча сторінка „Нашим Малятам" не тільки потрібна, але й конечна. Школи українознавства, моло дечі організації, „Веселка", „Мій Приятель", „Готуйсь", „Соняш ник", гуртують біля себе дітей шкільного віку, але виховна сто рінка дошкільнят цілковито у нас занедбана. І саме сторінка „Нашим Малятам" виповняє ту прогалину й приходить з допомогою молодим матерям у розучуванні перших, простеньких віршиків. Дитячу сторінку в „Нашому Житті" з любовю і чималими кло потами редагує уже 8 літ невтом ний педагог і великий приятель дітвори, пані Марія Юркевич. І тут слід згадати, що літератури для малят у нас обмаль, — до то го, обмеженість видавничих фон дів параліжують усякий почин збільшити число ілюстрацій, без яких розвиток дитячої уяви в її ранніх роках немислимий. Багатство чужої літератури до шкільного віку (3-6) накладає на наших дитячих письменників вели кий обовязок призадуматись над тим невідрадним станом, попрацю вати над матеріялами для наших найменших, а видавництва зобовя- зує видавати книжечки для малят, бо даремне друкуватимуться ба- гатотомові твори великої літерату ри, коли не подбаємо за будучого читача саме тепер, коли йому всьо го три-чотири роки. Хай же журнал „Наше Життя" до своїх численних завдань, які він так блискуче виконує, додасть і надалі постійну турботу за най молодших читачів (чи радше слу хачів) за тих саме, за яких ніхто не дбає, а які перші потребують опіки. І. С, Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
