Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— Кого й про що запитати? — вибухає вона грізно, але тихо, шепотом. І тоді, тиснучи мені руку, тягне в нашу спальню. Тут проти маминої світлини, що висить у залізній рамі, заставляє мене присягнути, що не буду нікого ніпрощо розпитувати й нічим ці кавитися. — А коли тобі щось і кинеться ввічі — то мов чатимеш як могила. — А Оришка? — запитала я по хвилині, при голомшена ще наложеною на мене тайною. — Думаю, що Оришку теж зобов’яжуть мов чати — кинула вже іншим голосом і пішла подиви тися на м’ясо. ІДе довго чула я з кухні незадоволене бурмотіння про брак обов’язку й заспокійливий голос тата, що м’ясо не таке уже пропаще, можна відрізати трохи й усе буде гаразд. Б А Л Ь Я страшенне схвильована. Я йду на баль. Досі ще не ходила на балі, часом на чайний вечір, на гім назійні вечорниці, а сьогодні йду на справжній баль. Я вже купила собі черевики на високих підборах, гарні й дуже дорогі в цій крамниці на Городецькій, де купує для своїх доньок старий Хом’як. Він практич ний і вміє торгуватися з жидами та розуміється на шкурі. Вони мене трохи тиснуть, але гарні, гарні! Суконку пошила сама з сестрою. Червона, як маки в збіжжі і тонесенька та прозора, як хмарка. Аж жаль на ці чудові черевики насувати старі снігівці, а на криваву, як при заграві хмаринку — ватований плащ з хутряним коміром. А треба, бо так холодно, мороз мусає їв боти . Ми -ледве можемо злізти по ожеледі, що покрила нашу стрімку вуличку, совгаємося, сміємося, лякаємось, тримаємось парканів, а врешті нам набри дає. Ми з розгону кидаємось на саму середину до роги й з’їздимо швиденько в«ив, аж до паруючого потока, що пливе ще не скований льодом. Мороз роз малював нам щоки, волосся, підкручене нагрітою над ляміпою руркою, розвіялося на вітрі- й так ми з мо розу, затрушені снігом, вриваємося в гамірливу, роз бавлену юрбу. В кутку під дзеркалами залі стоять музиканти й грають модні, якісь аж з далекої Аргентини зане сені мелодії. Під стінами сидять старші жінки й дів чата, а по середині танцює вже кілька пар. Не всі ще вміють танцювати ті модні танці. Хіба ті, що вчилися їх на курсах Тараса Витвицького, але є й такі від важні, що тільки в такт посуваються по залі повіль ною ходою, розмовляючи весело, або ніби дуже важно про щось. У мене тремтить серце. Я чую його треміт під китичною маків, що причеплена на грудях. Чи мене хтось попросить танцювати? Чи я зможу, чи пам’ятаю оцих пару кроків, що їх навчила мене вдома сестра? І іпро що говоритиму з чужою людиною, КОЛИ попро сить мене танцювати? А коли не попросить? — Вже не розглядаюсь так розгублено по залі, вже помічаю моїх шкільних товаришок, а одна з них іде проти мене з якимсь хлопцем — може, судженим? Вона сміється, а я бачу, в неї ще краща суконка від моєї. А може й ні. Це Реня, вона має гарну причіску від фризієра. А он і Оришка! Прийшла з мамою і якимсь старшим паном. Я до гадуюсь, що це той ненаглядний жених. На диво, вона зовсім не сумна, якось кумедно підморгує мені. Оче видно, хоче щось встругнути женихові. Зате мама сяє. Мама ще зовсім молода. І навіть з претенсіями одягнена. Як їй личить оксамитна суконка, краща, як в Оришки. Хто ж із них прийшов на баль? Передомною зупинився якийсь високий білявець. Він поклонився трохи кумедно — просить мене тан цювати фокстрот. — Ви любите фокстрота? — Ці модні танці — всі ідіотські, а фокстрот із них найбільш ідіотський, тому я його тільки танцюю — говорить скоро- гоївіркою. Слова викинені в поспіху, ховаються десь у гли бині червоних, повних губ. Я вперше розмовляю в такому тоні з чужою людиною. Його тон такий іро нічний, такий насмішкуватий, що я не маю відваги щонебудь вимовити. Ніяке слово чомусь не вилазить з горла. Я вперто мовчу й тільки чую, як ми обоє не можемо потрапити в ритм фокстроту й плутаємо но гами, спотикаємось, обтовкаємо собі коліна й летимо вздовж залі, зачіплюючись його високим плечем за танцюючі пари. А він говорить невгаваючи і вже й не чекає від повіді, яка ніколи не прийде, але, задоволений зі себе, говорить, сам себе слухає, собі вголос відповідає. Оце надпливла з правого боку Оришка зі своїм женихом. Вони танцюють поволі, роблять один рух вправо, тоді вліво, завжди так само. Очевидно, стар ший пан не багато знає кроків. Оришка підморгує мені й показує під хусточкою на спині жениха дулю. Облетівши вихором залю, ми зупинились, а вла стиво нас зупинили, — музиканти закінчили грати. Мій танцюрист випускає мені зі своїх обіймів і починає плескати в долоні. Він радісний, сміється і кричить: — Браво, біс, біс! Ви не втомилися? Музики знову починають грати того самого фокстрота й ми кидаємось знову в шалений ґальоп довкола залі. Нарешті я видушую з сеібе оправдання, (буцімто я ще ніколи так не танцювала, як оце він танцює. Та він перебиває мене веселим вигуком, що я чудово танцюю ,,фокса“. Та що тут взагалі немає чого вміти, треба тільки хотіти веселитись, бавитись, та що все те ніщо не варте. — Важливе тільки моє хотіння, моя воля! Я не багато розумію, зрештою його слова линуть мені понад головою, він нахиляється тільки деколи до мене, але мені тоді стає соромно й душно. Хай уже викрикає туди в заладований людьми простір, у залюднену залю, я біжу за ним, аж чую, як б’є кров у виски. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
