Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— Кого й про що запитати? — вибухає вона грізно, але тихо, шепотом. І тоді, тиснучи мені руку, тягне в нашу спальню. Тут проти маминої світлини, що висить у залізній рамі, заставляє мене присягнути, що не буду нікого ніпрощо розпитувати й нічим ці кавитися. — А коли тобі щось і кинеться ввічі — то мов чатимеш як могила. — А Оришка? — запитала я по хвилині, при голомшена ще наложеною на мене тайною. — Думаю, що Оришку теж зобов’яжуть мов чати — кинула вже іншим голосом і пішла подиви тися на м’ясо. ІДе довго чула я з кухні незадоволене бурмотіння про брак обов’язку й заспокійливий голос тата, що м’ясо не таке уже пропаще, можна відрізати трохи й усе буде гаразд. Б А Л Ь Я страшенне схвильована. Я йду на баль. Досі ще не ходила на балі, часом на чайний вечір, на гім назійні вечорниці, а сьогодні йду на справжній баль. Я вже купила собі черевики на високих підборах, гарні й дуже дорогі в цій крамниці на Городецькій, де купує для своїх доньок старий Хом’як. Він практич ний і вміє торгуватися з жидами та розуміється на шкурі. Вони мене трохи тиснуть, але гарні, гарні! Суконку пошила сама з сестрою. Червона, як маки в збіжжі і тонесенька та прозора, як хмарка. Аж жаль на ці чудові черевики насувати старі снігівці, а на криваву, як при заграві хмаринку — ватований плащ з хутряним коміром. А треба, бо так холодно, мороз мусає їв боти . Ми -ледве можемо злізти по ожеледі, що покрила нашу стрімку вуличку, совгаємося, сміємося, лякаємось, тримаємось парканів, а врешті нам набри дає. Ми з розгону кидаємось на саму середину до роги й з’їздимо швиденько в«ив, аж до паруючого потока, що пливе ще не скований льодом. Мороз роз малював нам щоки, волосся, підкручене нагрітою над ляміпою руркою, розвіялося на вітрі- й так ми з мо розу, затрушені снігом, вриваємося в гамірливу, роз бавлену юрбу. В кутку під дзеркалами залі стоять музиканти й грають модні, якісь аж з далекої Аргентини зане сені мелодії. Під стінами сидять старші жінки й дів чата, а по середині танцює вже кілька пар. Не всі ще вміють танцювати ті модні танці. Хіба ті, що вчилися їх на курсах Тараса Витвицького, але є й такі від важні, що тільки в такт посуваються по залі повіль ною ходою, розмовляючи весело, або ніби дуже важно про щось. У мене тремтить серце. Я чую його треміт під китичною маків, що причеплена на грудях. Чи мене хтось попросить танцювати? Чи я зможу, чи пам’ятаю оцих пару кроків, що їх навчила мене вдома сестра? І іпро що говоритиму з чужою людиною, КОЛИ попро сить мене танцювати? А коли не попросить? — Вже не розглядаюсь так розгублено по залі, вже помічаю моїх шкільних товаришок, а одна з них іде проти мене з якимсь хлопцем — може, судженим? Вона сміється, а я бачу, в неї ще краща суконка від моєї. А може й ні. Це Реня, вона має гарну причіску від фризієра. А он і Оришка! Прийшла з мамою і якимсь старшим паном. Я до гадуюсь, що це той ненаглядний жених. На диво, вона зовсім не сумна, якось кумедно підморгує мені. Оче видно, хоче щось встругнути женихові. Зате мама сяє. Мама ще зовсім молода. І навіть з претенсіями одягнена. Як їй личить оксамитна суконка, краща, як в Оришки. Хто ж із них прийшов на баль? Передомною зупинився якийсь високий білявець. Він поклонився трохи кумедно — просить мене тан цювати фокстрот. — Ви любите фокстрота? — Ці модні танці — всі ідіотські, а фокстрот із них найбільш ідіотський, тому я його тільки танцюю — говорить скоро- гоївіркою. Слова викинені в поспіху, ховаються десь у гли бині червоних, повних губ. Я вперше розмовляю в такому тоні з чужою людиною. Його тон такий іро нічний, такий насмішкуватий, що я не маю відваги щонебудь вимовити. Ніяке слово чомусь не вилазить з горла. Я вперто мовчу й тільки чую, як ми обоє не можемо потрапити в ритм фокстроту й плутаємо но гами, спотикаємось, обтовкаємо собі коліна й летимо вздовж залі, зачіплюючись його високим плечем за танцюючі пари. А він говорить невгаваючи і вже й не чекає від повіді, яка ніколи не прийде, але, задоволений зі себе, говорить, сам себе слухає, собі вголос відповідає. Оце надпливла з правого боку Оришка зі своїм женихом. Вони танцюють поволі, роблять один рух вправо, тоді вліво, завжди так само. Очевидно, стар ший пан не багато знає кроків. Оришка підморгує мені й показує під хусточкою на спині жениха дулю. Облетівши вихором залю, ми зупинились, а вла стиво нас зупинили, — музиканти закінчили грати. Мій танцюрист випускає мені зі своїх обіймів і починає плескати в долоні. Він радісний, сміється і кричить: — Браво, біс, біс! Ви не втомилися? Музики знову починають грати того самого фокстрота й ми кидаємось знову в шалений ґальоп довкола залі. Нарешті я видушую з сеібе оправдання, (буцімто я ще ніколи так не танцювала, як оце він танцює. Та він перебиває мене веселим вигуком, що я чудово танцюю ,,фокса“. Та що тут взагалі немає чого вміти, треба тільки хотіти веселитись, бавитись, та що все те ніщо не варте. — Важливе тільки моє хотіння, моя воля! Я не багато розумію, зрештою його слова линуть мені понад головою, він нахиляється тільки деколи до мене, але мені тоді стає соромно й душно. Хай уже викрикає туди в заладований людьми простір, у залюднену залю, я біжу за ним, аж чую, як б’є кров у виски. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
