Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Два впертих Буїв собі Зайчик Капловухий. І був собі Осел Вухатий. Зайчик жив у лісі густолистому з Зайчи- хою-Мамою та сестричкою, а Осел — у пана-господаря в стайні, І хоч то були зовсім різні куточки світу Божого, вдачу обидві ці тва рини мали однакову. І Зайчик, і Осел були івіперті. От візьмемо Зайчика. Коли його родина лягає на світанку спати, сестричка .просить: —■ Посунься, Капловухенький, трішечки, бо мені тісно. — Не посунуся. — Посунься, бо мені вітер дме. — Ні! Хатка у заячої родини тісна: маленька ямка, трохи в ній посте лено сухого листячка, і ніякого даху. Тоді сестричка плаче. А Зайчи- ха-Мама пробує умовляти: — Та посунься, Капловухень- кий, вона ж маленька... — Ні! —■ Але ж і впертий ти, як Осел Вухатий! — спересердя скаже Мама, та й відсунеться 'сама аж у сніг, щоб більше місця донечці було. А тоді починає вітер дмухати на Капловухого. Проте, він терпить: —-А все таки, по-моему ви йшло! —• думає. Або Зайчиха-Мама просить: Володимир Каплун ТАМ НА ГОРІ... Там на горі сніг біленький, а я хлопчик хоч маленький, разом із Ромком, Славком, Климом мчу на саночках в долину. А саночки мчать стрілою — нераз коміть головою! З саночок в одну хвилину шусть у сніг, лиш видно спину... А як лиш замерзне річка, я в кожушку, в рукавичках, в чобітках, ще й з підківками — ковзаюсь цілими днями. — Збігай, Капловухенький, «а вгород на узліссі — пошукай на вечерю моркви — там ще є по декуди покинуті корінці. — Не піду! — огризається Капловухий, —■ хоч і сам не вече рятиму, нехай по-моєму буде! — Ох, ти ж Осел упертий! — скаже Зайчиха-'Мама, і потупає шукати моркви сама. Аж надокучило Капловухому слухати, що його все Ослом драж нять. — І що воно за Осел, хотів би я знати? — подумав собі. А як подумав, то й вирішив схо дити до Осла в гості та придиви тися до нього ближче. Пішов, за ховався в стайні та й придивля ється. А пан-господар саме запріг Ву хатого в воза, сам сів на віз, узяв віжки в руки, та: —■ Гей, Оселику, гей! А Вухатий — ні з місця. —■ Гей, Оселику, гей! Ані руш... І пан-господар чого вже тільки не робив: і сіном виманював Осе- лика, щоб тяг воза з двору, і ста вав поперед нього та з усієї сили Як за рік піду до школи — гратися мені ніколи! В школі мушу ж пильно вчитись, Батьківщині як служити. за уздечку тяг, і бив Вухатого дошкульно батогом — ніщо не по магає. Утомився пан-господар, знову сіїв на ваза та й задумався. 1 прийшло йому в голову таке: раз Вухатий упирається назад, коли його тягти вперед, то спробую я тягти його назад — чи не рушить він тоді вперед. Так і зробив. Ухо пив 'Вухатого за його довгого хво ста, натужився й потяг з усієї сили. Тоді Осел рушив уперед і по тупав, і потупав, і повіз воза, куди панові-гоаподареві треба було. А Зайчик аж за животика хапа ється та регоче. Насмі'явся-насмі- явся та раптом і задумався: —• А доброго хвоста дав Бот Оселикові! От би мені такого! Бо йому ж він тільки шкодить! От ба чите, як його обдурив пан-госпо дар!.. І як вернувся Осел з роботи, Капловухий підійшов до нього та й каже: — Я — Капловухенький. Будь мо знайомі Я бачив, як пан-госпо дар знущався з тебе. А все через той хвіст... Осел уважно слухав, помахую чи довгим хвостом із китичкою на кінці. —■ Так, усе через твій довгий Там на горі сніг біленький, а я хлопчик ще маленький, снігу й криги не боюся, козаком же я зовуся.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
