Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Два впертих Буїв собі Зайчик Капловухий. І був собі Осел Вухатий. Зайчик жив у лісі густолистому з Зайчи- хою-Мамою та сестричкою, а Осел — у пана-господаря в стайні, І хоч то були зовсім різні куточки світу Божого, вдачу обидві ці тва рини мали однакову. І Зайчик, і Осел були івіперті. От візьмемо Зайчика. Коли його родина лягає на світанку спати, сестричка .просить: —■ Посунься, Капловухенький, трішечки, бо мені тісно. — Не посунуся. — Посунься, бо мені вітер дме. — Ні! Хатка у заячої родини тісна: маленька ямка, трохи в ній посте лено сухого листячка, і ніякого даху. Тоді сестричка плаче. А Зайчи- ха-Мама пробує умовляти: — Та посунься, Капловухень- кий, вона ж маленька... — Ні! —■ Але ж і впертий ти, як Осел Вухатий! — спересердя скаже Мама, та й відсунеться 'сама аж у сніг, щоб більше місця донечці було. А тоді починає вітер дмухати на Капловухого. Проте, він терпить: —-А все таки, по-моему ви йшло! —• думає. Або Зайчиха-Мама просить: Володимир Каплун ТАМ НА ГОРІ... Там на горі сніг біленький, а я хлопчик хоч маленький, разом із Ромком, Славком, Климом мчу на саночках в долину. А саночки мчать стрілою — нераз коміть головою! З саночок в одну хвилину шусть у сніг, лиш видно спину... А як лиш замерзне річка, я в кожушку, в рукавичках, в чобітках, ще й з підківками — ковзаюсь цілими днями. — Збігай, Капловухенький, «а вгород на узліссі — пошукай на вечерю моркви — там ще є по декуди покинуті корінці. — Не піду! — огризається Капловухий, —■ хоч і сам не вече рятиму, нехай по-моєму буде! — Ох, ти ж Осел упертий! — скаже Зайчиха-'Мама, і потупає шукати моркви сама. Аж надокучило Капловухому слухати, що його все Ослом драж нять. — І що воно за Осел, хотів би я знати? — подумав собі. А як подумав, то й вирішив схо дити до Осла в гості та придиви тися до нього ближче. Пішов, за ховався в стайні та й придивля ється. А пан-господар саме запріг Ву хатого в воза, сам сів на віз, узяв віжки в руки, та: —■ Гей, Оселику, гей! А Вухатий — ні з місця. —■ Гей, Оселику, гей! Ані руш... І пан-господар чого вже тільки не робив: і сіном виманював Осе- лика, щоб тяг воза з двору, і ста вав поперед нього та з усієї сили Як за рік піду до школи — гратися мені ніколи! В школі мушу ж пильно вчитись, Батьківщині як служити. за уздечку тяг, і бив Вухатого дошкульно батогом — ніщо не по магає. Утомився пан-господар, знову сіїв на ваза та й задумався. 1 прийшло йому в голову таке: раз Вухатий упирається назад, коли його тягти вперед, то спробую я тягти його назад — чи не рушить він тоді вперед. Так і зробив. Ухо пив 'Вухатого за його довгого хво ста, натужився й потяг з усієї сили. Тоді Осел рушив уперед і по тупав, і потупав, і повіз воза, куди панові-гоаподареві треба було. А Зайчик аж за животика хапа ється та регоче. Насмі'явся-насмі- явся та раптом і задумався: —• А доброго хвоста дав Бот Оселикові! От би мені такого! Бо йому ж він тільки шкодить! От ба чите, як його обдурив пан-госпо дар!.. І як вернувся Осел з роботи, Капловухий підійшов до нього та й каже: — Я — Капловухенький. Будь мо знайомі Я бачив, як пан-госпо дар знущався з тебе. А все через той хвіст... Осел уважно слухав, помахую чи довгим хвостом із китичкою на кінці. —■ Так, усе через твій довгий Там на горі сніг біленький, а я хлопчик ще маленький, снігу й криги не боюся, козаком же я зовуся.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
