Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
хенько, 2Ж ДИіВіНО, шо вміє тихо говорити. --- я 'ВО ЛІЮ Волоську, вона чистіша в стилі. —■ А я люблю все, що тут у Львові наше. Білявець знову сміється своїм голосним, зви чайним сміхом. І наче б той нагадав йому інші справи, каже: — З Яськом ©се буде гаразд. Він молодець — знаменито тримається. Ще й універок перейде в тюрмі.. . Я хочу запитати його, за що ж, власне Ясько сидить, але не відважуюся. Слухаю, як у тра'зі гра ють цвіркуни, як білявець легенько, але дуже нер вово гладить мою руку. Насідає вечір, сзітить зорі, зрошує землю. Цієї ночі засинала я з новими думками, з вра женням, що починається щось нове в моєму житті. Як воно закінчиться? Згадала покійного дядька, по думала: може у сні побачу закінчення? А коли ні? Вгадай сама, дурепо, коли така розумна! МАТУРА Якось, за три місяці до матури, сказали нам, що мусимо здавати всі предмети перед польською ко місією з кураторії. Біда! Треба вивчити „конститу цію 3 мая“, історію завоювань наших земель і бодай у скороченні прочитати „Трилогію" Сєнкевича. Те пер замість на фіялки — йдемо кожного ранку з Оришкою вчитися до Ст римського парку. Минаємо ставочок з двома лебедями, оранжерію й сідаємо ви соко на горішньому плято, близько віллі Івана Франка. З тієї лавки маємо незрівняний вад. Мені здається, що немає кращого парку в світі, як цей. Магнолії стоять серед ярко-зеленого килиму, голі, безлисті, з лампіонами великих, блідо-рожевих кві тів. Сосни сиплять пахучі шпильки нам під ноги. Ек зотична пальма закам'яніла біля запашних ясмінів і че- •реімх. Кольори, лінії, запахи, й ледви помітне трем тіння в повітрі малюють тут неземний пейзаж з бла женним настроєм передчуття й збудженосте. І як тут читати польську конституцію? І що нам до Пілсуд- ськото чи Сєнкевича? На сусідніх лавках, якісь гімназисти з книжками в руках, водять замріяними очима по весняному небу, по верхах дерев, що їх так весело обрисовує сонце. Коли переходимо на друге місце — перед нашими очима зявляються ще мальовничіші види, ще дзвін кіше виспівує пташня, Так до полудня. А тоді — сповнені неспокою, пропахчені запахом пахучих грав і польових квітів, з порожнечею в голові, поверта ємось до міста. За вітринами наших старих крамниць стоять „табльо“. Наше „табльо“ в книгарні Шев ченка в Ринку, Головної — «а Руській у „Доставі“, Василіянок у „Союзному Базарі”, теж на Руській. Перед ними гурми гімназистів. Розглядають, крити кують, захоплюються, зідхають. Скрізь розмюви про матуру. Сьогодні в нас „письменна". Нас розсадили по- одній у лавку, щоб не відписували. Роман з товари шами пишуть нам завдання на Цитаделі. Ми викинули їм „теми" через вікно, а вони з хлібом, чи тістечком передадуть готові завдання терціяном. Терціян — наш таємний приятель. Я не беру участи в цьому спорті. Пишу сама фантазію на тему моїх плянів на майбутнє. Це Ру- дзьо таке придумав з німецької мови. Вже закінчила неймовірну історію з готовістю сісти на корабель для довколасвігньої подорожі й віддала завдання. Рудзьо читає, посміхається, гратулює мені й урешті каже написати ще одне завдання, але менш фантастичне. Я обурена до сліз. — Чому? — Бо ті з комісії не по вірять, що абітурієнтка сама це написала й будуть нас усіх підозрівати. Сердита й розжалена пишу най- банальніше завдання, гідне Ірини Мельник. Діяна (вона називається Марта, але „дракон" так її охристив на клясичний лад), Реня й я здаємо разом одного пополудня. Діяна така прекрасна в своїй блакитній суконці з коліровими нашивками! Я не знаю, як може всидіти за столом „дракон". Він їсть її очима, а їжак на голові ще більше йому на їжився. Аж дивно, куди ділася трема, що мучила мене від ранку? Може допомогли бромові таблетки від Рені? Говорю вільно про французьку революцію, про Ґете, повторюю якийсь хемічний знак, слідкуючи за губами математика, під його диктат розвязую на та блиці математичний ребус, бо „таким гускам і так у голову не лізе математика". І нарешті горбатенький Рудзьо читає — от так для розваги — мою фанта стичну подорож довкола світу. Професори слухають із зацікавленням, навіть поляки наставили вуха, а „іх тіозавр" розчісує аристократичними пальцями срібну, густу чуприну — це вияв задоволення. Капітально! Ми всі три перейшли Рубікон, легко на серці — наче сто років минуло з гімназійних часів. Нам ґратулю- ють — ми виходимо з залі. Але нас щось тягне до гімназійного будинку. Хо димо туди щодня. Привичка? Для підбадьорення то варишок? Може, а при цьому організуємо мату- ральну „бібу“, що її влаштуємо в суботу. Напру ження, що тривало майже пів року, розрядилося вже за дверми матуральної залі. Відчуваю, що щось за кінчилося, зникло безповоротно, що обірвалася якась нитка, що звязувала мене з моїм любим містом, що відплив у небуття шматок доброго, безжурного жит тя, а передо мною немає нічого. Оришці накинули теолога, село з курками й ціплятками, Люся Добрян- ська буде студіювати філософію аж у Вильні, Реню віддадуть за Муся, Віра й Люба поїдуть на село — ах з якою радістю вони говорять про від’їзд! А я знаю тільки одне, що вже не ходитиму кожного дня по завмерлій ріці до жандармерії, туди попід Цитаделю. Не виглядатиму з Єзуїтського саду Оришки. Не буде того всього, чим дихала я до сьогодні. А що буде? Так темно, так неясно в завтрішньому дні. Тато пи тає — чи не хвора ти часом? Ах, сумно? Тато розуміє мій настрій, каже, ще це звичайне явище, що це не тільки я, що і в нього було теж саме колись. Тільки він пив тоді з товаришами без міри, а на нього вже чекала посада в „скарбі". — А я навіть надії не маю на посаду! Скільки ж безробітних у Львові? — Може це саме й краще, що не чекає тебе ця посада — додає мій тато задумано, але я не слухаю його. Що він може знати, мій дорогий тато, там під
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
