Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Воля власного серця Шість годин ранку. Сон зліплює повіки тягучим медом, у всіх чле нах солодка німота непорушности. І її треба перемогти. Олександра Федорівна ворушить одним паль цем руки, потім кількома. Нарешті здобувається на те, щоб піднести руку догори й стиснути кілька ра зів кулака. Вже більше спати не можливо, кожна прогаяна хвилина — спізнення на роботу. Фабрика не питає, — спала ти, людино, з десятої години вечора, чи й зовсім не спала. На роботі треба бути у свій час. А ввечорі було навпаки. Про фабрику не було думки. Узавтра пятниця, вже й неділя на носі. Шкільний концерт вже давно ого лошений і розреклямований — по церквах, по громадах. А ось ще костюми неготові. І на це шиття костюмів є тільки ніч, коли вже всі проби з дітьми, учасниками кон церту, відбуто, всі телефонічні пе реговори сприводу різних недоро бок залагоджено, вдома вже всі на годовані та покладені в ліжко. От тоді й починається легша хвилина, можна подумати над віршем чи пєсою, одночасно шиючи ці кля- тущі, часожерущі костюми. Треба на всіх учасників, ні одної деталі з костюмів, щоб не забути. Години нічної волі летять, годинникова стрілка стрибає, як оглашенна—не счуєшся, а вже й третя, четверта, або й світанок. От тоді тільки зга дує Олександра Федорівна, що за втра, а властиво сьогодні, о шостій треба вставати, про невблаганну фабрику згадує. Але сил напру ження, потрібних для всієї підго- тови концерту, в неї так багато, що досить і двох годин відпочин ку, ■—- так думає вона... Скочити о шостій з постелі буде так само легко, як ось прикласти голову до подушки. Це не випадкова подія, що від бувається раз на рік, після якої кілька місяців видихувати треба напруження. Ні, це постійний ре жим побутового щодня Олексан дри Федорівни Костюк. Це певний стиль життя, де хвилі котять одна за одною, як морський прибій. Шевченківський концерт, попис учнів, академія, закінчення шкіль ного року — і так без кінця. Хто ж примушує цю людину так менжувати собою, своїм здоровям, часом, на ходу передрімувати свою законну порцію сну? Світу Божого не бачити за безконечним поспіхом і відчуттям, що не все зроблене, й напруженням викона ти все до потрібного часу? Має Олександра Федорівна багатодіт ну родину, пятеро солодких вну ків, дорогих дітей, яким потрібен догляд. Має літературний талант і має що написати... Має громад ські зацікавлення, друзів... Хто ж примушує її так напружено жити та ніколи не мати часу для самої себе? Ніхто. Це — воля власного сер ця, що хоче вложити себе у багато юних сердець, які щойно почали оформлюватися, як дорослі люди. Хто зна, що з них вийде. Може й бурян, що росте при дорозі, яко го не жалко нікому стинати та топ тати байдужими ногами. А може якісь отруйні орхідеї з пишних чу жих бенкетів? А хотілося б, щоб насіння українське й на чужому грунті зародило заіпашні наші чор нобривці, волошки, любисток. От це велике материнське серце й примушує Олександру Федорівну вдосвіта засинати, а з першим со- няшним променем вже схоплюва тись. Та не тільки це. Ще -— давня звичка, що стала вже потребою: з юних літ жила вона серед громадсько-культурно го припливу-відпливу Харківщини, спочатку як школярка, а потім і як педагог, що сама вже навколо се бе малечу збирає та з нею працює. Свою літературну струнку присвя тила вона саме цій галузі ■— дитя чого виховання. Її творчість •— казки, пєси для поточного момен ту, вірші для деклямації на сьо годнішній концерт. Все, що кри чущо сьогодні потрібно, чого не ма, все те вичаровують безсонні ночі і воля власного серця. Всі оті діти, що брали участь в імпрезах — танцювали, декляму- вали, співали в хорі, зображували якихсь казкових персонажів, •— всі ті, що були публікою й співпере живали, всі вони — велика грома да майбутніх дорослих. І всі вони назавжди залишать у своїй памяті оці перші переживання, як най- яскравіші, як вирішальні у своєму самовизначенні... Далі, при всіх пе- рипетіях своєї долі, вони памята- тимуть перші вражіння свого ди тинства. І от Олександра Федорів на хоче, щоб ці перші найяскраві ші враження молодої душі були: українське слово, українська піс ня. Хто не розуміє цього, той, од- робивши години на фабриці, си дить у своєму комфортабельному ,,лівінґрумі“ й дивиться на телеві зійні картинки: вбивства, фізичні жорстокості. Олександра Федорів на діє інакше: відбувши заробіг- кову працю, вона виходить із фа брики й відразу ж з головою шу бовстає в свою справжню улюбле ну працю. І вона не сама. Позад неї йде її армія. Головнокомандувачі цієї армії — її внуки, які так само, як і вона колись, все своє дитинство проводять у виставах, пробах, під- готовах, організуванні. Вони і ді йові учасники, вони й відповідальні за себе. Вони всім іншим подають приклад. Ці орлята вирішили вида вати свій орган, що його й назва ли собою, себто „Орлятами" Як справжній матріярх, голова свого роду, Олександра Федорівна для безперервного педагогічного по двигу підготовляє собі зміну, мо лодих інструкторів, щоб і ці вихо вували ще молодше покоління ор лят. Ця переємність — від матріяр- ха до дочки Оксани, (що має чу довий голос і дістала від матері не повторно-чарівну інтерпретацію у- країнської пісні) до пятьох внуків, молодих артистів, — переємність ця може служити зразком співро бітництва поколінь та традиції українського роду. Це ж так і бу- Олександра Костюк Mrs. Alexandra Kostiuk, a promi nent Ukrainian of Minneapolis, Minn, was honored by Ukrainians on her 60fch birthday.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
