Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Про мого чоловіка Я б цієї історії зовсім не писала, якби не ті ювілейні 10 дол., що я їх видерла від свого чоловіка для Нашого Життя. Як ви вже знаєте, у фотелях ми з чоловіком не сидимо, як Рута зі своїм, бо не маємо фотелів. Що правда, одна добра жінка подару вала була нам старий фотель, але в нашому довгому й вузькому, як кишка, коридорі його не можна було протягти і нам довелося від нього відмовитись. Ні „камиксів", ні американських газет мій чоловік не читає, як це робить Рутин. Мій уже восьмий рік щовечора держить у руках під ручник англійської мови і дрімає... Добрий відпочинок по праці. Але до останньої сторінки ще дуже далеко! Зате я — ох, я читаю не тільки „камикси", а й Detective Stories, True Confessions, My Romance і т. д. Мій старий ґдирає: — Без соромниця, здуріла на старість! Нарікає, що цілі міхи паперу му сить до сміття виносити. А я чи таю, читаю і навіть не „відписко- вую“, хоч самі бачите, що він не має рації. Ви, може, думаєте, що я те все купую? Ніколи в світі! Я це викрадаю потайки з кімнати моїх дітей-підлітків. Певно, Ви цікаві знати, чи ми стрічаймо в спокою і достатку. І я вже радію радістю нової сімї, що заснувалась біля мене. Принесу Великодніх,,котиків" у 'Вербну не ділю і сповіщу, що за тиждень — Великдень! Ясною радістю дожи дання забється від того неодне серце. Але моє здригнеться. Бо вже ві дійшла від мене і друга мати Оле на! Три роки завершилось від тієї хвилини, коли Всевишній покли кав її до себе. І хоч ми розсипа лись по світі, як ніколи перед тим, проте немає вже матері, що дба ла б про тих далеких, призабутих... І тому хотілось би хоч Великод німи святками провідати їх моги ли. Покласти за стародавнім укра їнським звичаєм писанку та свяче ну вербу і сказати одній і другій: Христос Воскрес, мамо Олено! Сан Франціско М. М. говоримо на громадські теми, як Рута зі своїм? Говоримо та ще й майже щодня. От прийдемо зму чені з праці і постогнуємо (правду сказавши, я більше), а мій старий каже: — От, небого, старість — не радість! А я до нього: — Що? Хто старий, я чи ти? Ти, діду, один! І далі-далі теркочу, аж поки він не захропить — тоді й пере стану. Мій чоловік — це радше хатній звір. Громадськими справами він не цікавиться. На засідання як і ходить, то дуже рідко. Та хіба ж то засідання? Як прийде звідтіля, жадних новин не можу в нього ви питати. Все каже, що не досидів до кінця. Та ж власне, кінець най- цікавіший! Зате я як піду на засі дання, то про геть чисто все дові даюся: чому посварилися дві при ятельки на літнищі; чому про доч ку однієї аж чотири рази „стояло" в газеті, а про дочку другої ні ра зу; чого так раптом розвелася ку- зинка братової моєї приятельки з чоловіком, і про те, що то не зна ти, який шлюб має, навіть котра пані купила взимі перша літній ка пелюх. І багато, багато інших ціка вих речей... Щодо академій, то мій чоловік взагалі на них не ходить. Наперед знає, що даний доповідач буде го ворити, що затаїть, а що свідомо перекрутить із шкодою для укра їнського народу. А я, навпаки, страх люблю ходити! Найбільше мені подобаються обєднано-собор- ницько-подвійні! Можуть собі про мовляти скільки хочуть, я й так не слухаю. Я собі сяду близько две рей і оглядаю жіночі капелюхи і чоловічі лисини. Як чудово! Червоні, зелені, сині — великі, маленькі, з перами, з квітами, а найяскравіші — обрамо вані срібним волоссям. А між ними просвічують лисини: більші, менші кругі, подовгасті, еліптичні, стіж куваті та й ще й смугнасті! Ціле море. Бо хто ж без лисини ходить на академії? Правдива мистецька насолода! Шкода, що мій чоловік цього не розуміє! Мій старий має спокійну нату ру, можна б це назвати консеквен тним характером. Найбільше в гро шових справах. На жодні цілі не дає, як рівнож на збірки, вкладки, фонди й інші драчки. Тому почи нає мені бути підозрілим, як то він так легко дав на Наше Життя. Чи бува котра з Редакційної Колегії не впала йому в око? Але я це на певне розвідаю! Як на мене, то я воліла б, щоб він був більшим патріотом, бо тоді: 1. Не швендяв би мені попід но гами в усі суботи й неділі. 2.. Не тикав би носа до кожного горшка. 3. Не здував би остентаційно по- рохів із меблів. Ната ІЗ ЛИСТІВ ДО РЕДАКЦІЇ Вага і роля преси У житті і праці організації, що має певну ідеологію і певні статутові за вдання, власна преса має велике зна чення. І гому наша організація щасли ва, що має свій журнал. Вже його на зва Наше Життя говорить за себе. Бо в ньому неначе в дзеркалі відбива ється все, що в ній твориться, пляну- ється, обмірковується. Наш журнал — це звязковий між Централею й Відділами та між усіми членками Союзу Українок Америки, а далі всім зорганізованим жіноцтвом в усіх країнах вільного світу. Він — •виразник наших думок. Він — наша візитова карточка, якою ми, Союзян ки, представляємо себе на нашому форумі та поза його межами. Тому всі ми радіємо його ювілеєм. У ювілейному році бажаємо йому роз квіту, плянового вдосконалення і по ширення. Щоб він і надалі сповняв цю велику і важливу місію, покладену на наш журнал тими великими завдан нями, що їх перед Союз Українок А мерики поставив наш нарід. Щоби причинитися до цього пере даємо від нашого Відділу цей скром ний ювілейний гостинець — 25 дол. Аніна Кізима, голова Іванна Бенщаль, культ, осв. реф. ПОДЯКА Щиру подяку складаю управі і член- кам 63 Відділу у Дітройті за квіти, які післали мені до шпиталю під час моєї недуги. Як вираз вдячносте складаю 5 дол. на пресовий фонд Н. Ж. Стефанія Дуб Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top