Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
щось знав. Із однією з товаришок- українок вона навязала ближчі взаємини, говорила з нею часто на українські т Є і МИ, позичала дея ких книжок. Але не виявила ні- одним словом якихнебудь зацікав лень чи вагань. Ніхто не знав, що проходить у душі цієї дрібної мо лодої дівчини. У 1910 р. воїна здала з відзна ченням матуральний іспит. Виїха ла до Граду на студії германісти ки. Що саме спонукало її до того не знаємо. Можливо, що домашні умовили. Бо тут, далеко^ від своєї родини вона увійшла у круг укра їнських студентів і — перероди лась. Вже по кількох місяцях напи сала до товаришки-українки ли ста, що звучав, як сповідь. Тут відкрилась ціла глибина її пере живань. Ведена дбайливо рукою батька, вона ще підлітком відчула звязок із його народом. Та з огля ду на домашні відносини й пози цію батька му сіла мовчати. Та все одне не оминула того: в хаті при йшло до розколу. Батько станув по стороні дочки, а син піддержу вав маму. Оце розказала мені товаришка Софії з гімназійних часів. Я сама пізнала 1 її в 1915 р. у кадрі УСС у Варпалянці, коли вона приїхала гуди на кількаденний побут із фронту. Її поява здивувала мене. Низького росту й тендітної будо ви, во:на видалась .мені дуже мо лоденькою, а її сині, мелянхолій- ні очі і сумний, часом до болю усміх, приваблювали. Ми обі шу кати зустрічі, бо вже знали про себе. Говорили тоді багато. Вона розказувала про фронт і як туди попала. З вибухом війни записа лась на санітарний курс, що його уладжував Червоний Хрест. За кінчивши його, .вона зголосилась до Укр. Жін. Комітету і до Боєвої Управи УСС у Відні, бо хотіла пра цювати серед своїх. Боєва Упра ва прислала її до кадри з повним санітарним вирядом. А що при УСС .не було шпиталю, то вона станула до військового вишколу. Нелегко було його відбути, але приклад Олени Степанів її заохо тив. Життя фронтове — то не і- грашки, бо крім боєвих пережи вань і трудів приходилось їй ле- реживати .всякі докучливі, дотинки і завваги деяких товаришів. Але Софія наче б не завважувала то го. У співжитті була все дуже о- бережна і вміла не реагувати на того роду образи. Вона й тут трималась осторонь усіх. Але коли бачила щиру при хильність до себе, то привязува- ла-сь і тоді виявлялась щирість і прямота її вда'чі. І так почалась наша з нею при язнь, що дала нам обоїм багато. Скоро по нашій розмові зустрі лись ми на фронті лід Лисовичами у травні 1915 р. Вона належала до сотні 3. Московського, а я була у сотні І. Чмоли. При наступі на мо стовий причілок над Стрипою під Со'колозом наші сотні сусідували і ми обі .втікали в останній хвилині через власні дроти (які тиждень тому снували) в напрямі Соколо ва, де був розташований наш другий курінь. Просто чудом ле- редістались через Стрипу, бо па нічно 'боялись попасти в полом. Нас зараз відставили до кадри. Мене приділили до канц. провін- ціятури, а Софія була без приді- лу і за якийсь чаїс знов пішла на фронт, де настав застій. У червні 1916 року ми дістали відпустки й поїхали до Відня. Там пані з Укр. Жін. Комітету — Олена За- лізняко-ва й Ольга Басараб — щи ро заопікувались нами таї завдяки їм ми тарно провели цей час. Як видно з цього, ми багато бу ли разом, часто лаівіть жили на одній «ватирі. Хоч стримана й мов- чалива, вона все ж розказувала про себе. Та про свою родину не говорила ніколи. Видно, що це було найбільш болюче в неї міс це. Все ж переписувалась із бать ками й братом, що був тоді на іта лійському фронті. До батька і бра та писала по-німецьки, а до імами по-польськи. Зате до тіток, сестер батька), що жили у Львові, писала по-українськи. Памятаю, як Со фія подбала у 1917 p., коли так трудно було у Львові за харчі, про свою родину. Кадра тоді сто яла у Пісочній біля Стрия. Софія накупила картоплі, муки й товщу, найняла підводу і сама з візником відвезла харчі, щоб по дорозі їх не відібрали. Найбільше розказувала вона про свій час у Ґрацу. Т-во ,,Оіч“ було живим осередком студент ської громади. В його атмосфері Софія національно дозріла. І тут пережила найбільшу подію свого життя. Покохала одного з передо вих студентів цієї громади — Ан дрія Курівця. Кохання було взаїм- не й перед молодими гарно про стелилось майбутнє. Та доля вда рила її жорстоко: у 1913 р. її на речений захворів на туберкульозу і незабаром помер. Удар захитав її; вона стояла саме перед кінце вими іспитаїми. Таї її сильна вдача не вгнулась, бо була сумлінна у виповнюванні своїх обовязків. Од наче вола ніколи не переборола цієї страшної втрати. Це була на тура, здібна до найбільшої по святи. Мені було дуже вигідно жити разом, бо в Софії був чура Василь, майже вдвічі такий великий, як вона. Рало віл приносив усе з вій ськової кухні чорну каву, а часом у негоду приносив із підстаршин- ської кухні обід. Як сьогодні бачу Со'фійку ввечорі у хмарі диму, як ходить по хаті. В одній руці папі- роска, а друга застромлена в ки шеню. З похиленою головою во на струшує мізинним пальцем по піл і думає щось, а часом уривано оповідає. Разом із нею ми відвідали в Ка луші батьків її покійного нарече ного, коли були в поході в 1915 р. Д-ра Курівця не .застали вдома, була лиш його мати. У наїпрузі во- Софія Галечко Young U krainian w om an Sophie H a- lechko fought in W orld W ar I in the U krainian A rm y. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
