Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
і попрямував просто до ліжка Петра. Я була в той час у другому кінці бараку. — 'Коли він помер} сестро? — почула я голос Тітича. ■—• Ви наказали винести його? — Він не вмер,. —■ відповіла я, і затялась, бо Петра на ліжку не було. — Хто насмілився винести його без мого дозволу? — звернулась я до санітетів. Бо ж я знала, що найперше лікар мусів оглянути не біжчика. Але ніхто нічого не знав. — Господи, де ж він? — питала я себе. В той час один хворий, що вертався з умивальні, сказав, що там лежить хтось на підлозі. Я кинулася туди санітетами й ми перенесли його на ліжко. Живчик його бився майже нормально, сліди перітоніту зни кли. Тітич наказав дати йому спокій. — Нехай спить, може ще виходиться, якщо мав силу по такій ночі дійги до умивальні. Тільки живчика треба пильну вати. — Ну, що будемо їсти сьогодні, Петре, — пи тає було Тітич три тижні згодом. — Юшку з курки? І котлетик з курки? Га?! —■ Авжеж, — відповідає весело Петро. — Один чи два? — Можна й два! — А киселика з клюкви хочеш? З молочком? — Чому ні! Можна й з молочком. — А на вечерю яєчка? Два- три? — Можна й три. —■ Ой, чи ти умнеш це все? — сміється Тітич. — Ще ,й як! — відповідає хлопець під регіт сусідів. — Він тепер корову зїв би, — до дає який хворий, а Петро підхоплює: — Ще й теля на придачу! — і всі весело регочуть. За такі моменти я любила свою працю, хоч яка вона була інколи неприємна, нечиста й нудна, але ці радісні хвилини ніколи не забуваються. Моя палата забирала мене всю. Я памятала кож ного хворого, хіба що він був у мене лиш перехо дово. А вони привязувались до мене, як до рідної. Часом робилися капризними дітьми. Скільки ж я мала різних розмальованих пань під парасольками, скільки вирізаних із газет і журналів хаток на знак їх вдяч но сти! У вільні хвилини я читала їм у голос. Памятаю при цьому один випадок. Був у мене один хворий на малярію. Від великих доз хініни він майже оглух. Але одного дня попросив мене при читанні сісти ближче нього. Я старалась читати голосно й виразно і він весь час задоволено посміхався. Докінчивши, я спитала: — Ну, що, чув? Зрозумів усе? — Де там зрозуміти, — відповів. — Хвала Богові,, що чую! Деякі хворі були переконані, що їм жаліють лі ків і нераз прохали мене дати їм подвійну порцію. — Не жалій, сестро, я заплачу, в мене є гроші. Щ об лиш мені полегшало! Щ о було робити з тими безталан ними, що не вірили у щирість навіть такого добряги, яким був Тітич і тільки тому, що він був ,,началь ством". Мене ж вони рахували своєю власністю. Я мала виявляти їм усю належну увагу і то тим біль шу, що хто був тяжче хворий. Та не сміла виявити її комусь сторонньому. Якось приїхав товариш брата Михася, такий же молодий,, як і він і такий же до бряга. Він лежав тоді теж у шпиталі і я теж трохи ним піклувалась. Він зайшов у палату, щоб мене про відати, а я радіючи, що бачу його живим і здоровим, відрухово обняла його і пішла з ним поговорити в моїй кімнаті. Повернувшись за яку годину до своїх хворих, я застала їх насупленими. Хтось із них не видержав і запитав: —■ То твій наречений? Я розсміялась і кажу: — Еге ж, а тобі яке діло? —- То ж то ти так утішилась, що й забула про нас . . . — каже другий. Я розказала їм тоді, хто був цей хлопець. —■ Хіба що так, — поблажливо вибачили вони мені. Совачів уже був зовсім здоровий. Саме в той час він одержав призначення їхати до Чіти, де вибухла епідемія чуми. Ні йому, ні нікому іншому не хотілось, щоб він їхав. Ми зжилися і нам було добре в нашому гурті. До нашого товариства пристав врешті аптекар поляк і ,-,мудрий" лікар-єврей. Оба вони викомбіну- вали плян налякати другого єврея, що слідуюча ко мандировка з нашого персоналу буде на фронт, якого він дуже боявся. Почали всі голосно заздрити щастю Совачева, що він їде щоправда на лікування чуми, але в запілля. Врешті довели бідаху до того, що він став прохати Совачева помінятися з ним чергою, а щоб підняти ціну заміни, порадили йому запропо нувати Совачову за цю ласку 10 пляшок вина. Попе редили й головного лікаря, щоб він не робив пере шкод і врешті Совачів поїхав із бідною жертвою до начальства, щоб зробити заміну. Але там не погоди лись на ню комбінацію. Довелося Совачову таки ьиїхати. За такий довгий час приятелювання з обома українцями я освідомила собі своє походження. Від смерти мого діда я не чула української мови й тепер почала її пригадувати. Хоч такі довгі роки я не чула її,, а життя у Москві приглушило всі спогади дитин ства, проте напричуд швидко все в памяті відроди лось. Дивно, що значить кров! Пригадалось усе, що тільки вражало колись мою уяву. Бо ж батько ще купував мені книжки про козаччину, а мати так чу дово співала українські пісні. При виїзді до Чіти др. Совачів залишив мені ключ до своєї кімнати, де стояли його книжки. Там уперше попали мені в руки наші клясики й відкривався мені новий світ. Праці в палаті стало менше. Ліжка світили пуст ками. З огляду на те, що я була сильно перетомлена, я тішилася з того й відпочивала. Нас було всього шість сестер, одна вартувала в кухні; а одна хірур гічна і чотири було в палатах. Отже кожної четвер тої ночі припадала на нас нічна варта. 'Коли було багато праці, то ночі проходили безпомітно, а без діла трудно було сонність перемогти. Чарівні були ті ночі в Харбіні! Вечорі наступа ють швидко, вже о 8-мій годині бувало темно. Ясні зірки,, як чарівні ліхтарики загорялись на темному, чистому небі, а Чумацький шлях ясною синявою перерізував темну синяву. Поволи затихало життя в шпиталі. Десь опівночі зірки починають губити свою яскравість, небо з бездонно темної глибини приймало якийсь сІро-молошний вигляд, що попе реджав зорю. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
