Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ХОТІЛА Б Я ЛІТАТИ... Як горобчик пролітає Вище всіх дерев, тоді я Заж урюся, та й питаю: Чому я того не смію? Чому я літать не вмію? Вгору, в синяві простори Я б летіла, та й летіла: Я б купалась там, де зорі, Я б на сонці крильця гріла, — Коли б я літати вміла! Прилітала б додомоньку Привітати маму й тата, Що так любить свою доньку, Та... не вмію я літати, — Тільки граюсь коло хати... О. К о б е ц ь Орися жила зі своїми батьками та братіком Івасем в Канаді на фар- мі, далеко від міста. Частина зем лі, що належала до фарми була під лісом, за яким протікала гарна річка. Цей лісок, за яким постяга лося невеличке картопляне поле, був дуже гарний. Весною там бу ло багато квіток, а влітку і восени діти збирали там ягоди. Коли по чиналися шкільні вакації, Орися й Івасик часто з татом і мамою хо дили через той ліс до річки лови ти рибу. Гарний то був час! Тоді вони зоставались на березі річки цілий день. Варили юшку зі свіжої риби, пекли смачну, сипку, „піско- ву“ картоплю просто на вогні, який розкладали на березі, а вже купалися в річці досхочу. Швидко проминув час літніх вакацій, кінчалися веселі прогу лянки. Діти почали ходити до школи. Після літньої перерви все, що вони чули й бачили в школі, видавалося їм тепер особливо гар ним і цікавим. ЗАЙЧИК У ПАРКУ Під кущиком у парку Живе сіренький трусь — Про це лиш знає Марко, Одарка і Павлусь. Звідкіль він там узявся, І де його батьки, Я зайця не питався, Бо він плохий такий . . . Ми все несем під кущик То хлібця, то листків, Щ об зайчик побігущий Голодний не сидів, Щ об вивірку Варварку Чим погостити мав, Щ об під кущем у парку Самотній не скучав. Р. Завадович Але одного вечора тато сказав до дітей: — Слухайте, діти! Завтра ви не підете до школи, доведеться вам пропустити один день. Почи наються дощі, а наша картопля, що виросла над річкою, ще й досі не викопана. Я боюся, щоб вона не почала гнити. Ми підемо туди, я буду копати, а ви будете виби рати та зсипати ї ї в мішки. Це трохи засмутило Орисю, бо завтра в школі мали бути співи та ї ї улюблена лекція з географії. Та вона розуміла теж, що треба до помогти татові, а тому на другий день вона встала дуже рано, зб у дила Івася, вони взяли мішки, ло пати й з татом пішли до річки. Ко ли діти доходили до лісу, тато їх попередив: — Як будемо йти лісом, то не забігайте далеко вбік від стежки. Дядько Максим казав, що в нашо му лісі тепер є ведмедиха. Восени вона завжди має діток і тоді буває дуже зла й нападає на людей. От же, вважайте. І справді, коли Орися й Івась доходили вже до узлісся та повер нули на стежку, що вела до річки, де неподалеку було їх картопляне поле, вони помітили на вогкому піску свіжі сліди: одні більші, а другі такої ж форми, але менші. Менших слідів було багато. Якісь звірі видно проходили тут просто до води. Івась показав ці сліди та тові. Тато уважно їх розглянув, порахував і сказав: — Ось бачите, я вам казав правду. Це тут недалеко живе вед медиха з малими дітками. їх мабуть у неї троє. Дивіться, як будете вибирати картоплю, то ніде не ли шайте ніодної на поверхні землі, бо як дізнаються ведмеді, то на той рік вже ніодної не лишать нам; всю повиривають та поїдять. Скоро всі вони були на картоп ляному полі й взялися до роботи. Тато викопував корч за корчем, а діти з веселими співами й сміхом на перегонки, наповнювали свої кошики та носили їх на межу, де лежали мішки. Восени день коротший ніж влітку. Скоро сонце стало хили тися до заходу. В його червоних проміннях ліс видавався ще кра щим, де-не-де ще стояли дерева в своїх розкішних кольорових у бо рах, а деякі вже світили голим гіл лям. Тільки ялинки простягали свої пушисті зелені гілочки. Над річкою став підійматись туман, стало холодніше. Діти побігли до узлісся, назбирали сухого ломач чя та листя й розклали вогонь. Та то почав готувати вечерю для себе й дітей. Дядько Максим обіцяв приїхати по картоплю та забрати дітей на свою підводу. Поки юшка докипала, Орися попрохала дозво лу в тата побігти до лісу. Там неда леко ялинки вона бачила кущ, увесь вкритий червоними ягодами глоду: — Це буде гарна китиця для мами. Я наломаю гілочок з ялин ки та перемішаю їх з цими гілоч- Осіння пригода
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
