Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Чи вірите в Ату? „Ата — прекрасна, але й Ата — химерна. З одного боку во на — »стара«, досвідчена до свідом і постарена мудрістю всіх граних нею героїнь, а з другого — вона по-дитячому юна, в при роді і душі незаймана і чиста, як кришталь, наївна, як весня ний пролісок і строго оберігає цю свою чистоту з того самого інстинкту, з якого інші квіти згортають свої пелюстки від чужого дотику". Ось як описує Багряний моло ду героїню своєї повісти „Буйний вітер“. Аталея! Дивне її імя має в собі присмак нереального. Та кою ж є ціла її постать у підсо- вєтській дійсності. Чи можлива во на там? Довкруги того йдуть живі супе речки. Чи могла вирости там така горда й незаймана дівчина? ІЦе й перейшовши переслідування бать ків, дитбудинок і дошки театру? Пригадаймо собі 1941 p., коли буревій війни змів наїздника. Як свобідно заговорила молодь Укра їни, як живо сприймала вона все нове й незнане. Можливо, що й між ними була якась Ата, що шу кала правди для себе і своєї зем лі. Та жорстока дійсність зморози ла ці сподівання. Зостався новий наїздник і ост-івські табори. А по тім спустилась залізна заслона й молодь України стала знов загад кою для нас. Але ні! Дещо можна знайти про неї на шпальтах преси, де неодне читаємо між рядками. Ось в „Укра їні" ч. 7, 1958 — цікава вістка. Якийсь М. Щепенко розказує там про виставу районового Будинку Культури в м. Сватове Луганської области. Грають „самодіяльні4* ак тори, режисером є місцевий медич ний працівник. Ставлять часті ви стави, роз'їжджаючи по радгоспах і колгоспах. На сцені йде премієра „В неділю рано зілля копала". ...Глибока зима. Страшно в лісі. Розгулялася завірюха. Гуде, сто гне лютий вітер. В хатині тихо. В печі тріщить вогонь, освітлює постать і облич чя літньої жінки. Це циганка Мавра. Раптом — стукіт у двері. Жінка жахається, завмирає на місці. Зля кано стиснуті на грудях руки, ши роко розкриті очі. — Що це таке? Чи не вітер жбурнув сніг, щоб мене злякати... мене самітню? І кожен присутній у залі завми рає в напруженому чеканні: що буде далі? На сцені не професійна акторка, не справжня циганка, а тільки ви конувачка тієї ролі. Але грає вона так невимушено, її рухи, мова, ви раз обличчя такі природні! І зовсім моторошно стає; коли циганка ки дається до дверей, затуляючи їх собою, і не пускає до хати свого рідного батька Андронаті; потім під його відчайдушну гру на флоя- рі вона танцює до безтями. Лише згодом усвідомлює свою жахливу помилку і кричить: — Зле вчинила, зле... Завіса опускається і в залі грим лять такі гарячі оплески, яким мо же позаздрити і професійний ак тор. І знову підіймається занавіса. Самодіяльні актори захоплюють глядачів своєю прекрасною грою, свіжістю трактовки образів надзви чайно складного драматичного твору далекої давнини; знову ци ганка Мавра — втілення безмеж ного страждання — просить, ви магає, скаржиться: — Віддайте сина мого! І нарешті, втративши сина, в трагічному засліпленні заподіявши собі й близьким людям горе, вона на грані божевілля втікає геть зі сцени, з життя. Виставка закінчилась, а залиша ти залю не хочеться. Почуття гли бокої подяки відчуваєш до акто рів, що збудили таке глибоке хви лювання. Стільки Щепенко. Із його даль шого опису виходить, що цей са модіяльний гурток завзято пра цює. Впродовж року поставив по над сто вистав. Є між тим „офі ційні" пєси поряд із клясичним нашим репертуаром. А дещо про бують самі створити, драматизую чи повісті. Наприклад партитури пісень і музику до пєси „В неділю рано зілля копала" скомпонували таки тут, у районовому центрі. Ні де не можна їх дістати. Ця картина говорить до нас сво їми словами. Із-поза офіційного признання М. Щепенка відчуваємо мистецький запал того гуртка, йо го спроби й шукання. Напевне ста вить він офіційні пєси, як і театр Міста Нашого. Але найбільше жи ве й розгортається в отих спробах відтворити твори нашої літерату ри. І в далекому Донбасі оживають постаті Ольги Кобилянської, зву чить флояра, лунають пісні й тан ки Карпат. Чи не чуємо тут цього кровного звязку, що лучить людей і далекі окраїни української землі? А між ними зовсім добре може рости Ата. Може й не на столичній сцені чи в драматичній школі. А в такому „самодіяльному" гуртку, що шукає сам своїх засобів і своєї дороги. J1. Б. ЛИСТ ДО ГОЛОВИ СУА Що Ваш побут серед нас, зали- шенців був, так би мовити, святом у наших сірих буднях, про це Вас не потребуємо переконувати. Ви наочно бачили радість у всіх, ко го Ви відвідували. Зокрема наші українські школи й садки, які мали щастя гостити Вас у себе, раділи, що могли ба чити Вас і говорити з цією доброю „заокеанською мамою", яка разом із своїми посестрами-Відділами дає матеріяльну можливість існу вати цим школам. Дуже дякуємо Вам за увагу до наших діточок, згуртованих в у- країнських школах і садках та до нашої тут на місцях праці. Ваше і Відділів СУА материнське став лення до потреб наших шкіл дає нам запоруку,, що ми не самі: за нами й за нашою працею стоїте Ви, дорогі наші заокеанські се стри з Вашим щирим українським серцем і зі щедрістю Ваших спра цьованих рук. І за це Вам наша глибока вдячність! І Ви, наші жертвенні заокеанські сестри, що під Вашим, пані Голо во проводом, даєте такий вияв лю- бови до „меншого", бо потребую чого брата і наша Централя ОУЖ Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
