Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
стався скандал. У фіналі першого акту є раптова зміна ритму. Диригент знехтував цим (невідомо чи забувся чи просто хотів мені напакостити) і не по вів аркесгри a la breve, а залишив у попередньому повільному темпі. Я швидко похопилась і обійшлось без скандалу, а він легко .міг трапитись. Взагалі щодо темпів, особливо в нових операх, яких він не чув, диригент дуже шкутильгав. Наприклад у ,,Царській Нареченій1' Римського Корсакова арія Марфи з дру гої дії велася allegro vivace. Співати так було може легше, але весь чар тієї пісні пропадав. Ми, молодь, співали цю оперу без проб, отже не було ніякої змоги запобігти такому каліченню арії і ми тільки болюче переживали такі інциденти. Режисер наш теж був особливого покрою. Він ставив опери тільки які бачив і так як бачив. Всі його вказівки обмежувались тільки призначенням місця для хору і статистів, акторам же залишалась повна свобода рухів. Якщо хтось додавав до му зичного виконання ще й трохи внутрішнього змісту, ТО’ робив це з власної ініціятиви. Інколи ми мали ве лику потіху з його вигадок. Так, наприклад, у день свого бенефісу він побудував «а всю сцену кора бель, що мав весь час гойдатись на хвилях океану. У висліді цього гойдання половина, хористів зане дужала на морську хворобу і поскакала просто в воду та й публика з партеру почала виходити. Інколи його жертвою падали й старші, на нашу загальну втіху. Памягаю, як в опері „Лякме“ під кі нець дуету ми мали сідати в човен і від'їздити. Лякме грала старша співачка, а я Малику. Влізли ми до човна, взялися за весла і тримаємо ,,корону“ на ви соких нотах, а човен ані руш із місця. Примадонні вже очі вилізли на лоб із напруження, а човен, по- мимо того, що його тягнуть два здорові робітники не рухається. Помішник режисера торга€ за шнур, човен здригається, а ми також. Нарешті Лякме ви лізла із човна просто в воду, я за нею і під загальний регіт усього театру ми втікли за куліси. На мене кожен такий випадок робив враження холодного душу. Хотілося втікати в світ за очі. І це театр, це мистецтво? — питала я себе. Чи я того сподівалась від сцени? Найбільш дивувало мене те, що на другий день ніхто не згадував про ті випадки, немов це було щось зовсім буденного. А це все зда валось мені непоправним! Тут мушу згадати ще про мій перший виступ ще перед дебютом. Мала йти опера ,,Ігор“ Бородина, а я мала в ній співати дуже гарну пісню половець кої дівчини. Рішила дати типову хара«те.ризацію: замовила чорну перуку з довгими, чорними косами і наліпила горбинку на ніс. Тому, що в виступах кожної з нас наша вісімка брала живу участь, всі зі брались у моїй гардеробі та давали мені поради щодо характеризації. За кілька хвилин на моєму носі наложено всі існуючі фарби. Нагло почула тре тій дзвінок і вибігла за куліси, де наткнулася на. ре жисера. — Що ви зробили з носом? Ви ж виглядаєте як пяниця! Дайте, я поправлю! •— сказав він. Почав поправляти і відірвав кусник ґумозу. Та в цей мент почула я свої акорди і вилетіла на сцену. Відспівала свою пісню, думаючи весь час про свій відколупаний ніс. Смиренно склонилась ханові і пішла тихенько до гардероби, швидко поскладала свої речі і пішла до дому з твердою постановою більше на сцені не ви ступати. Скінчилась вистава, прийшли товариші, а я си джу в нашій спальні з розпухшим носом та черво ними від сліз очима. — Ганно Вікторівно, де ви? Чом не йдете до нас? Ваш голос звучав чудово, молодий і свіжий! — Еге, — кажу крізь сльози, — а ніс? — Який ніс? Щ о вона вигадує? Ми вам зро били чудовий ніс! — Та надколупаний . . . По довгих намовах я нарешті вийшла до них і розказала про сумну долю, що трапилась їх „архи- творові“. Виявилось, що вони нічого не помітили і на другий день я знов нишком віднесла свої речі до гардероби. Та найстрашнішою для мене була, думка, що з часом ми привикнемо до обставин, в яких мали працювати. Потішалась думкою, що сезон — не вік. Наш контракт був з „неустойкою14, себто з зобовя- занням заплатити суму в розмірі мого річного заро бітку, коли б я покинула театр, не закінчивши се зону. І так продовжували ми дальше виступати без проб та з поважними помилками. Правда ми могли прислухуватись до проб перед премієрою, але це велика різниця ■— бачити пробу, а брати в ній участь. З початку кожна наша, помилка на сцені вражала й мучила нас, за кілька місяців зявлялась лиш думка — чи не помітив хто? Від нас вимага лось тільки не розійтися з оркестрою, не пустити кикса, бути добре вбраною, одним словом форма без жадного змісту. Як хто відчував той зміст і вкладав його в гру і спів — це була його власна справа. З початку ми всі, чи зайняті чи ні, щодня бували в театрі. Згодом, заваживши, що нічого ані ціка вого, ані нового режисер на пробах, а старші на виставах нам не дають, перестали й ми поступнево туди ходити, коли нас не було потрібно. Наша поведінка звернула на себе увагу стар ших, бо публика нас любила і підтримувала. Це -примусило їх схаменутись і вони стали робити кро ки до наближення з нами. Але з цього нічого не ви йшло, бо вже не було довіря ні з одного, ні з Дру гого боку. Так тягнулося день за днем і було нудно. Не було вже для мене сумніву, що я попала в шміру і хотілось чим скорше цей сезон закінчити. До Різдва ми все ж таки дотягнули. Вірили в чудо „мовляв, якось воно наладнається4' і ви їхали до Мінська. Я вже мала несмак від співжиття з ,,братами" і в Мінську влаштувалась окремо у сімї жида^дентиста, де мене полюбили. У трупі я вже мала сяке-таке положення, бо всі мої де бюти пройшли щасливо. До кінця сезону зали шалось 2— 3 місяці: думалося —• виїду й забуду те все. Але сталося таке, що його забути таки не вдалося. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
