Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З огляду на те, що наші вистави йшли під фір мою Товариства Тверезости, режисуру обіймали добрі актори Московського Державного Театру. Але я все ж не мала ще контакту з акторами, як рівна з рівними. Якщо доводилось грати з ними, то випад ково, і я звичайно корилась безсловио їх авторите тові. Для мене де були вищі істоти й залежно від того, як котрий із них виконував свою ролю, то й на бирав ваги в моїх очах. Тому епізоду, що його хочу тут оповісти, я зразу як слід не зрозуміла, а щойно багато пізніше він по служив мені ілюстрацією взаємин режисерів і акторів між собою. До Москви приїхала трупа австралійських му- ринів. Мабуть їх імпресаріо, по прикладі Гаґенбека, хотів продемонструвати їх побут. Тому розмістили їх у шатрах під голим небом у зоологічному саді, недалеко від Літнього Театру. Під час перерв я сідала на лавці коло табору й приглядалась життю моїх розкуйовджених колег. Грали вони на маленькій, від критій сцені. їх репертуар складався з однієї або двох войовничих п’єс, що майже нічим не різнились одна від одної. Слово не грало жодної ролі та й усе одне було б незрозуміле. Всі бігали по сцені в коро теньких спідничках з очерету, з прикрасами, що були застромлені в чорному, кучерявому волоссі, кричали щось гортанними голосами, верещали і падали, уда ючи мертвих. їх режисер, він же директор театру, тримав членів своєї трупи у великій дисципліні. Під час вистави він бігав по сцені з палицею в руці швидше всіх, кричав голосніше всіх і лупцював де яких (мабуть тих, що помилились) своєю палицею, аж ляск ішов. Курява, тупіт і крик розносились да леко по саду, полохаючи звірят і птиць. До речі, коли я згодом працювала в українському театрі в Галичині і нам, 10— 15 особам, доводилось удавати за кулісами „стотисячний натовп", мені завжди при гадувалась ця австралійська трупа. Одного дня ми почули під час проби несамовитий крик у стороні табору. Ми перервали працю і вийшли на двір. Дві, майже голі австралійки, вчепились одна одній за кучері, копали себе ногами й верещали не людським голосом. Решта трупи, оточивши розкине них півколом, 'спокійно придивлялась. Видно, що такі порахунки нікого не дивували й не обурювали. Але ось появився звідкілясь їх шеф. Запустивши руки в розкуйовджені зачіски своїх прімадон, він шарпнув їх раз чи два за волосся і відкинув у різні боки під намети. Решта трупи з переляком спрята- лась і тільки нишком визирала з-під наметів. Жінки попадали, але в мент скочили на ноги і як кішки кинулись одна на одну. Але між ними владно стояв режисер. Суперниці обсипали себе незрозумілою для нас лайкою, верещали, шкірили зуби, плювались, але між ними стояв їх шеф, схрестивши руки на грудях. Постоявши в Наполеоновській позі ще кілька хвилин, доки пристрасті чорних прімадон не заспокоїлись, він відійшов. А за кілька хвилин обі артистки пре спокійно виступали разом із своїм шефом у своїх ролях. Цей гротесковий епізод нераз приходив мені на думку під час моєї праці на сцені. Правда, білі жре- кині й жреці Мельпомени уживали у своїй боротьбі більш делікатних засобів, але суть була та ж сама. ,,Le to n fait la m usique“, кажуть французи, отже тон цих 'суперечок нераз нагадував мені австралій ську музику. Дуже мало пишу тут про навчання в школі, а по ринаю більше в позашкільні спогади. Але хіба це цікаво писати, що на першому році драми ми вчилися читати гексаметр, розвивали постановку голосу і т. д. Що мусіли вивчати історію мистецтва, історію драми, музики і т. д. Мені здається важним те, як і з чого формувався наш мистецький світогляд! Я ж тоді, як губка, що вбирає в себе воду, вбирала в себе все, що мене оточувало. Розкидувалась на всі боки, захо плювалась то драмою, то співом. На жаль, усюди професори відзначували мене, як здібну, і тому я не вдосконалювалась у нічому, а залишилась дилетант кою в усіх галузях. Мене загубили в цьому відно шенні мої здібності і брак розумного керівництва. Все було цікаве і не було нікого, хто тримав би мене в рямцях одного напрямку. Я хотіла вчитися і вчилася всього, а що з цього вийде, над тим я не застановля лась. З зухвалістю молодости я була певна, що по борю всі труднощі і як Дон Кіхот ішла в бій із вітря ками, непохитно вірячи, що театр — храм, режисер — жрець, а актори — брати! III. Закінчивчи Драматичну Школу, я підписала перший контракт на провінцію. Могла через знайом ства влаштуватися в Москві, але хотіла увійти на сцену власними силами і випробувати їх. Користу ватись якимись впливами — це означало з перших же кроків зрадити тим засадам, за які так щиро при сягала! Крім того до тієї трупи заангажовано ще вісім таких же студентів, як я, просто зі шкільної лавки. Всі ми були без награного репертуару і без театрального досвіду, проте надій і завзяття до праці було багато. Трупа була велика. Ми вливались у зовсім чу жий гурт і рішили триматися разом, певні, що рано чи пізно перевернемо все на свій лад. Антрепренером трупи була якась п-ні К., але це була фікція. В дійсності провадив її якийсь Білозо- ров. Трупа складалась із двох відділів, опери і драми. Діяла у двох губерніальних містах — Вітебську й Мінську. Три місяці опера грала в одному, а драма Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
